Збільшення виплат

Новий рік починається з низки змін у нарахуваннях, адже з 1 січня зріс прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата. Це вплинуло на розмір мінімальної пенсії: вона становитиме 2 595 гривень.

Вже у березні влада обіцяє провести індексацію пенсій. На який відсоток переглядатимуть суму, обіцяють повідомити у лютому. До слова, у 2025 році показник індексації становив 11,5%. Тоді йшлося про мінімальне підвищення пенсій на 100 гривень і максимальне на 1500 гривень. 

Кожному пенсіонеру виплати індексують індивідуально з урахуванням стажу, розміру зарплати, року виходу на пенсію та інших критеріїв. Перевірити розмір своїх виплат після перерахування можна в особистому кабінеті на порталі Пенсійного фонду України.

Кого індексація у 2026 році не торкнеться, так це людей, яким призначили виплати за окремими законами. Це прокурори, судді, військові, “чорнобильці” тощо. За окремим механізмом відбуватиметься й індексація для пенсіонерів, які продовжують працювати. Для них перегляд виплат запланований на квітень.

Пенсійна реформа

Наприкінці 2025 року Кабінет міністрів України затвердив Програму дій, у якій йдеться і про пенсійну реформу. Зокрема, про модернізацію соціального захисту та впровадження більш ефективних підходів до нарахування та виплат пенсій. Щодо системи нарахувань — уряд готує зміни на вимогу Міжнародного валютного фонду. 

Насамперед, йдеться про зобовʼязання утриматися від введення нових спеціальних пенсій або привілеїв, а також змін, які призвели б до зниження законодавчо визначеного пенсійного віку. 

У 2026 році для призначення виплат у 60 років людина повинна мати 33 роки страхового стажу. Для виходу на пенсію у 63 роки — не менше 23 років страхового стажу, а для оформлення виплат у 65 років — мінімум 15 років.

Також йдеться про запуск нової моделі пенсійної системи. Нині вона є солідарною, коли українці, які працюють, утримують пенсіонерів. Втім, через демографічну кризу та спричинену війною міграцію вже незабаром така система більше не зможе забезпечити виплати. Адже на одну людину, яка має роботу і платить податки, припадатиме кілька пенсіонерів. Відтак, влада пропонує вже у 2026 році почати впроваджувати другий рівень пенсійної системи, накопичувальний. 

Стосуватиметься ця система всіх працюючих українців, молодших за 55 років. Зібрані ними на індивідуальному рахунку за час роботи кошти будуть їхньою власністю. У перші роки реформи (за прогнозами, йдеться про період до 2030 року) гроші збиратимуть у спеціальному Державному накопичувальному фонді. Очікується, що згодом ці кошти люди зможуть переводити до приватних фондів. Гроші можна буде передати у спадок, якщо власник рахунку не дожив до пенсійного віку чи не використав всю суму. Держава намагатиметься захистити ці вклади від інфляції: їх інвестуватимуть у державні облігації, акції та інші надійні активи. 

Критика змін

Наразі йдеться лише про технічний старт програми накопичувальних пенсій — саме це влада планує у 2026 році. 

Між тим, експерти вже попереджають про деякі ризики цієї системи. Зокрема, наголошують на важливості жорсткого контролю над фондами, що зберігатимуть гроші. Також необхідно, щоб держава забезпечила прибутковість інвестицій, яка б перевищувала темпи інфляції протягом 20–30 років. Свої ризики вносить і війна та повʼязана з нею економічна нестабільність. 

Нова модель добровільних накопичень покликана посилювати солідарну систему пенсій та сприяти тому, що українці акумулюватимуть гроші на старість. Водночас, голова фінансового комітету ВРУ Данило Гетьманцев у своїй колонці для “РБК Україна” сумнівається, що влада зможе запровадити ці зміни найближчим часом. “Про обов’язкову накопичувальну систему вже майже не говорять. Пропонують лише посилити добровільну — але людям зараз просто нема з чого відкладати, особливо під час війни. Тож така модель навряд чи стане реальним доповненням до пенсії для більшості населення”, — наголошує він.

Рішення РНБО і початок дискусії 

Поштовхом до перегляду цієї практики стало лютневе засідання Ради національної безпеки і оборони України, на якому було ухвалено рішення “Про додаткові заходи щодо забезпечення доступності лікарських засобів для українців”. Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко тоді заявив: “Значну роль у зростанні цін відіграють високі маркетингові платежі, які отримують аптеки за продаж конкретних ліків. Це призводить до того, що українці часто купують дорожчий препарат, коли на ринку є дешевший аналог з тією ж самою діючою речовиною, однак аптека не зацікавлена в його продажу”. 

Так держава вперше офіційно визнала вплив маркетингових механізмів на ціну ліків, що й стало підґрунтям для подальших змін. З 1 березня ці платежі було тимчасово заборонено в рамках низки заходів, спрямованих на зниження цін на ліки. 

Як з’явився аптечний “маркетинг”

Маркетингові платежі з’явилися в Україні як інструмент просування лікарських засобів ще у 2000-х роках. Ідея полягала в тому, що виробники можуть оплачувати аптекам маркетингові послуги — наприклад, за виставлення свого препарату на видне місце або за рекомендацію провізором того чи іншого бренду. З часом ця практика стала основним джерелом прибутку для аптек, і саме вона частково стимулювала так званий “аптечний бум”. Протягом кількох років кількість аптек зростала у геометричній прогресії — лише у 2024 році в Україні відкрили майже 1000 нових аптек. У багатьох випадках це були мережі, які будували бізнес-модель саме навколо маркетингових платежів: більше аптек — більше точок продажу, отже, більші виплати від виробників.

Плюси та мінуси

Ця система мала як свої сильні сторони, так і очевидні ризики. З одного боку, завдяки маркетинговим виплатам аптеки мали можливість підтримувати операційну діяльність, розширювати асортимент, покривати витрати на навчання персоналу й навіть пропонувати знижки на окремі позиції. Частина аптечних мереж стверджує, що без цих виплат багато закладів не змогли б вижити в умовах конкуренції. З іншого боку, саме через маркетингові платежі вартість ліків часто зростала: витрати виробника на маркетинг закладалися у відпускну ціну препарату, збільшуючи її подекуди на понад 30%. Крім того, аптеки ставали фінансово зацікавленими в продажу не найбільш доступного чи ефективного препарату, а того, за який передбачені найбільші виплати. У підсумку клієнт часто отримував дорожчий препарат, хоча на ринку був дешевший аналог з тією ж діючою речовиною.

Після рішення РНБО питання маркетингових платежів стало предметом гострих дискусій. У березні 2025 року уряд тимчасово заборонив аптекам отримувати оплату за просування окремих лікарських засобів. Це стало знаковим кроком, який викликав неоднозначну реакцію серед учасників ринку. Частина фармацевтів вважає заборону поспішною і такою, що загрожує зменшенням асортименту ліків, особливо у віддалених регіонах. Зокрема, представники деяких аптечних мереж зазначають, що без підтримки з боку виробників їм буде важче забезпечувати фінансову стійкість. Натомість прихильники заборони наголошують: вільний ринок має працювати без прихованих стимулів, а споживач має отримувати об’єктивну інформацію про ліки і можливість обирати не за порадою провізора, зацікавленого у маркетинговій винагороді, а за якістю й доступністю препарату.

Крапку не поставлено 

5 травня під головуванням заступниці голови Офісу Президента Ірини Верещук відбулася онлайн-нарада робочої групи за участі представників МОЗ, фармкомпаній та аптечних мереж. Ключовим стало питання визначення граничного рівня маркетингового відсотка після завершення періоду повної заборони. 

У дискусії щодо майбутнього маркетингових платежів наразі сформувалися три основні позиції. Перша — це повна заборона таких виплат, яку підтримують окремі представники держави та пацієнтських організацій, вважаючи її єдиним способом усунути конфлікт інтересів і знизити ціни на ліки. Друга позиція — компромісне рішення, яке пропонує встановити обмеження на рівні 12%. І третя — точка зору аптечних мереж, які наполягають, що граничний рівень має становити не менше 15%. Саме суперечності між цими трьома підходами наразі й гальмують просування реформи.

Остаточне рішення щодо долі маркетингових платежів держава ще не ухвалила — процес реформування галузі триває.

Скільки грошей необхідно

Наприкінці минулого року народна депутатка Роксолана Підласа заявила, що запит Міністерства оборони на фінансування Збройних сил України складає 17 трильйонів гривень, що майже в 5 разів перевищувало поточні видатки бюджету та в 9 разів — внутрішній ресурс держави, який можна спрямувати на оборону. У Державному бюджеті на 2024 рік на безпеку та оборону закладено в десять разів менше — лише 1,69 трлн грн. Тим не менш, це майже 100% усіх внутрішніх доходів України. 18 липня Уряд схвалив збільшення видатків на безпеку та оборону майже на 500 млрд грн: це кошти, залучені внаслідок перевиконання поточного плану доходів (75,8 млрд грн), скорочення видатків (65,7 млрд грн) та державних запозичень (220 млрд грн). Решту — майже 140 млрд грн — Уряд планує залучити після вже анонсованого підвищення податків.

Основна зміна, запропонована в урядовому законопроєкті №11416, — збільшення військового збору з 1,5% до 5%. Окрім фізичних осіб, його платитимуть підприємства (1% від доходу), ФОПи першої, другої та четвертої груп (5% від двох мінімальних зарплат, що дорівнює 800 грн/місяць), ФОПи третьої групи (1% від доходу). Крім того, військовий збір стягуватиметься з деяких інших операцій: 5% від вартості банківських металів при купівлі, 30% — при купівлі ювелірних виробів, 15% — при купівлі нових легкових автівок, 5% — від доходу з продажу нерухомості фізичними особами та 5% — від тарифу за користування мобільним зв’язком. Уряд також пропонує знизити поріг оподаткування міжнародних посилок — тепер збори стягуватимуться з відправлень, що не дешевші за 45 євро. І наостанок — запроваджується акцизний податок на солодку воду у розмірі в 0,1 євро на кожні 100 грам цукру у літрі солодкої води. За даними ЗМІ, народні депутати розглянуть цей законопроєкт наприкінці серпня.

Економічні реформи принесуть більше користі?

Економічні експерти, коментуючи запропоновані Урядом податкові зміни, погоджуються, що це є, фактично, безальтернативним варіантом для збільшення фінансування потреб безпеки та оборони. “В бюджеті немає грошей зовсім. У зв’язку з тим, що на початку року не було від американців допомоги, сьогодні вже “перевитрачено” кошти, які мали спрямовуватись на фінансування військово-технічної допомоги ЗСУ”, — пояснює економіст Олег Пендзин. Проте крім підвищення податків, Кабінету міністрів та Верховній Раді слід працювати над економічними реформами та детінізацією економіки держави. “Це реформа митниці, реформа податкової служби, повне переосмислення системи, через яку блокуються податкові накладні, і бізнес втрачає близько 10 млрд гривень на рік. Є багато інструментів, більше того — по них є багато законопроектів, які роками лежать у парламенті… В ситуації, коли ти не хочеш проводити економічні реформи, не хочеш давати економічних свобод і не прагнеш економічного розвитку, єдине, що в тебе залишається — це підвищення податків”, — каже доктор економічних наук, голова Advanter Group Андрій Длігач. Він припускає, що якби ці кроки були зроблені раніше, бюджет отримав би від 400 млрд до 1 трлн грн, що суттєво більше, аніж принесе заплановане підвищення податків.

Студентів меншає, а кількість вишів — все ще висока

У 2023 році українські школи закінчили приблизно 360 тисяч випускників, тоді як ще 15 років тому, у 2008-му, їх було 640 тисяч. До 2033 року кількість випускників шкіл може скоротитися до 300 тисяч, з урахуванням випускників на тимчасово окупованих територіях. У 2008 році в Україні діяло близько 350 закладів вищої освіти, на один заклад в середньому припадало 6700 студентів. До 2021 року кількість закладів зменшилась до 300: 100 — приватних, 40 — комунальних, 170 — державних. В кожному з них в середньому вчилось 3400 студентів. Тож Уряд планує зменшити кількість державних вишів щонайбільше до ста.

Як пояснив заступник міністра освіти Михайло Винницький, зменшення кількості вишів триватиме не один рік. Адже, йдеться не лише про укрупнення університетів, а й про покращення якості освіти. “З кожним роком фінансування закладів, які не дотягують до критеріїв, закладених у формулі розподілу коштів між вишами, буде зменшуватися. Зростати фінансування буде для тих, які ці критерії виконують. Це, зокрема, наукові показники, рівень працевлаштування випускників, тощо. Очевидно, що з часом слабші заклади будуть вимушені приєднатися до сильніших”, — пояснив замміністра.

Гроші ходитимуть за студентом

Окрім зменшення кількості вишів, Уряд розробив законопроєкт щодо зміни системи фінансування університетів. “Сьогодні в нас 60% студентів навчається на контракті. Наша мета — щоб 60% студентів отримували різні види державної підтримки: держзамовлення, гранти, ваучери або, в майбутньому, пільгові кредити”, — пояснив прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

За його словами, за кошти державного замовлення (тобто безоплатно) навчатимуться вступники з найкращими конкурсними балами та молодь із вразливих категорій. Державне замовлення стосуватиметься насамперед спеціальностей, що є важливими для держави — наприклад, вчителі та лікарі. Після успішного випуску держава пропонуватиме студентам перше робоче місце. Державні гранти покриватимуть вартість навчання повністю або частково. Ці кошти не треба буде повертати. Також студент, навчаючись за грантом, не має жодних зобов’язань щодо працевлаштування. На розмір гранту впливатимуть результати зовнішнього незалежного оцінювання та обрана спеціальність. В Уряді очікують, що нова система буде більш справедливою, та призведе до збільшення кількості студентів, які отримають державну підтримку.

Ключове питання — коли ж нову систему впровадять. Ідея зменшення кількості університетів поки знаходиться на стадії розробки, тоді як впровадження державних грантів для студентів — вже на рівні законопроєкту, скерованого в парламент. Тож, вочевидь, перші “грантовики” можуть з’явитись в українських вишах вже цьогоріч.

“Заочку” скасують. Що замість неї?

Про суть освітньої реформи минулого тижня детально розповів віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров. Так, головна новація — скасування заочної та вечірньої форм навчання, натомість введення дистанційного навчання вже з наступного, 2024 року. За словами Федорова, таке рішення назріло вже давно: “заочка” є рудиментом радянської системи освіти і відкриває можливість “купувати” дипломи. Крім того, українські навчальні заклади, які пережили кілька років дистанційного навчання через пандемію коронавірусу та повномасштабне вторгнення, вже напрацювали механізми організації віддаленої освіти. 

Інші нововведення стосуються термінів навчання та вибору спеціальності. До прикладу, студенти контрактної форми самі зможуть визначати, скільки вчитимуться. Оскільки, за новими правилами, навчання на бакалавраті може становити від 3 до 6 років, студенти самі формуватимуть свій навчальний план у межах цього періоду. Водночас, Уряд пропонує студентам час для роздумів: вони обиратимуть спеціальність лише після другого курсу, а до того вивчатимуть лише загальні дисципліни галузі, на яку вступили.

Також зміни торкнуться дисциплін вільного вибору. Якщо раніше для нерегульованих спеціальностей він складав 25%, тобто 3/4 предметів визначав університет, то тепер студент зможе обрати аж 50% дисциплін. Натомість студенти регульованих спеціальностей (право, атомна енергетика, медицина, військова служба) зможуть вибирати лише 10% дисциплін у своєму навчальному плані.

Що думають у навчальних закладах?

Освітня реформа була не надто позитивно сприйнята ректорами українських університетів. Це не дивно, адже їм доведеться змінювати величезну кількість внутрішніх документів та механізмів, аби запровадити нововведення.

Очільник Національного університету “Києво-Могилянська академія”, ексміністр освіти Сергій Квіт бачить проблеми у виборі спеціальності студентом після другого курсу. “Це не важко втілити, але потрібно вивчати практику застосування. Наприклад, наш університет дуже серйозно до цього ставиться і ми будемо шукати університети-партнери для того, щоб обмінюватися досвідом і спільно щось організовувати. Це зробити досить важко, бо це нове”, — вважає він.

Водночас, ректор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Володимир Бугров вказує на мінуси у повному скасуванні заочної форми навчання. “На деяких спеціальностях заочне у нашому університеті вкрай необхідне. Це — Інститут публічного управління державної служби, де навчаються держслужбовці і тільки на заочному”, — каже Володимир Бугров. 

Студентів-дистанційників треба захистити

Скасування заочної форми навчання, вочевидь, створить проблеми українцям, які поєднують навчання з роботою. Так, відповідно до “Кодексу законів про працю”, працівники, які навчаються на “заочці”, мають право на додаткову відпустку під час сесії зі збереженням середньої заробітної плати, тоді як поняття “дистанційна освіта” в трудовому кодексі немає, а отже і студенти законодавством не захищені.

Тож, на думку освітян, впровадження освітньої реформи повинно супроводжуватися змінами до інших законів — аби Україна отримала європейську систему вищої освіти, зберігши різні варіанти та можливості для навчання студентів.

Україна — кандидат у члени ЄС. Що далі?

Після того, як 23 червня 2022 року Україна отримала статус кандидата у члени Євросоюзу, розпочався новий етап євроінтеграції. На цьому етапі передбачається проведення низки реформ, спрямованих на втілення принципу верховенства права та боротьби з корупцією. Також Україна, як кандидат у члени ЄС, зобов’язана провести самоаудит та адаптувати власне законодавство до європейського.

Дві з семи вимог Єврокомісії Україна вже виконала: у липні 2022 року було призначено керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — ним став Олександр Клименко, а у грудні 2022 року Верховна Рада ухвалила новий закон про національні меншини. Ще п’ять умов необхідно буде виконати: це проведення реформи Конституційного суду, продовження судової реформи, продовження боротьби з відмиванням коштів, втілення антиолігархічного закону, а також узгодження аудіовізуального законодавства з європейським.

Орбан та інші: хто проти України в ЄС?

Попри наявність політичного рішення про приєднання України до ЄС, в Європі все ще залишаються країни, а радше політичні сили певних країн, які намагаються встромити нам палки в колеса. Передусім, це Угорщина з її пропутінським прем’єр-міністром Віктором Орбаном. Його основні претензії до України стосувалися прав угорської нацменшини на Закарпатті, але після ухвалення у вересні “євроінтеграційного” закону про нацменшини, ці закиди стали неактуальними. Утім, можна припустити, що Угорщина знайде нові претензії до України, аби вповільнити наш вступ до ЄС.

Ускладнити процес вступу України до ЄС може і Польща, яка не задоволена великими обсягами імпорту українського зерна до Євроспілки. Проблеми на тлі імпорту зерна можуть виникнути з Іспанією та Португалією, де фермери отримують дотації. Після вступу України до ЄС, обсяг дотацій для країн Піренейського півострову буде зменшено. Ці країни, ймовірно, вимагатимуть рішення, яким обмежать українських аграріїв, і Україні доведеться працювати над пошуком компромісу.

Дата вступу до ЄС: 2030-й чи раніше?

Судячи з досвіду інших країн, між отриманням статусу кандидата у члени ЄС та власне вступом до Євросоюзу може минути не один рік. Приміром, Хорватія, що отримала статус кандидата у 2004 році, стала його членом лише у 2013-му, а Туреччина, що отримала статус кандидата у 1999 році, не стала членом ЄС і досі. Якщо у випадку з Туреччиною йдеться про недотримання Копенгагенських критеріїв, зокрема, про відсутність стабільності інституцій, що гарантують демократію, верховенство права та права людини, то вступ Хорватії до ЄС ускладнювали конкретні законодавчі проблеми, що стосувались судової реформи, права власності на землю та співпраці з міжнародними судами.

Експерти стверджують, що Україна значно більше інтегрована до ЄС, аніж Хорватія та Туреччина на етапі отримання статусу кандидата, а отже процес вступу мав би бути швидшим. Президент Європейської Ради Шарль Мішель заявляв, що Україна може стати членом ЄС за 7 років, до 2030-го. Натомість Україна хоче завершити процес вступу значно швидше: за словами прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, ми маємо бути готові до вступу в Євросоюз вже за два роки, у 2025-му.

Безвіз, який відкрив кордони

Найбільший ривок у бік Європейського Союзу Україна здійснила після 2014 року, за часів президентства Петра Порошенка. 11 червня 2017 році почав діяти безвізовий режим — громадяни України отримали змогу вільно перетинати кордони та перебувати у країнах ЄС до 90 днів. Безвіз посприяв тому, що Україна стала частиною Європи не лише географічно, але й політично, соціально, культурно та ціннісно, не кажучи вже про потужний сплеск бізнес-активності з країнами ЄС.

Безвізовий режим став можливим, оскільки Україна провела масштабну підготовку та виконала низку взятих на себе зобов’язань. Було створено антикорупційні органи — Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та Вищий антикорупційний суд, запущено механізм електронних декларацій, запроваджено процедури спеціальної конфіскації та арешту тощо. Ці кроки суттєво покращили імідж України в очах західних партнерів, а також сприяли поліпшенню бізнес-клімату в середині країни.

Що дала Україні візова лібералізація

Завдяки безвізовому режиму, фактично, були усунуті штучні бар’єри для міжлюдських контактів, — так оцінювали наслідки впровадження у Міністерстві закордонних справ України. Безвіз також зрівняв конкурентні можливості громадян України: приміром, наші науковці стали постійними учасниками форумів та конференцій, тоді як раніше організатори утримувались від їх запрошення, бо не хотіли допомагати в оформленні візи.

За підрахунками МЗС, за перші три роки дії режиму, до літа 2020-го, українці здійснили 49 мільйонів подорожей до Європи. Ця кількість могла  суттєво зрости протягом наступних років, якби не пандемія коронавірусу та обмеження на перетин кордонів, введені як Україною, так і державами ЄС. “Це не лише сухі цифри — це 49 мільйонів зустрічей з рідними і близькими, ділових поїздок, туристичних подорожей, культурних заходів та спортивних змагань. Скасування віз стало ознакою високого рівня довіри і готовності відкрити наші суспільства одне одному”, — коментували представники МЗС у 2020 році.

Наслідки впровадження безвізового режиму проявились і під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Впродовж п’яти років українці презентували себе Європі на різних рівнях і в різних колах, що суттєво посприяло потужній міжнародній підтримці України у боротьбі з російським агресором. 24 лютого польські, словацькі, німецькі, латвійські, литовські, естонські волонтери гостинно зустрічали українських біженців, відкривали їм двері своїх домівок, адже вже знали, що це — люди зі спільними цінностями та переконаннями.

1990-2000 роки: знайомство та перша співпраця

Стратегічний зовнішньополітичний шлях до Європи був обраний Україною одразу після здобуття незалежності. У 1993 році Верховна Рада ухвалила постанову “Про основні напрями зовнішньої політики України”, у якій декларувала намір України стати членом Європейських Співтовариств. У 1994 році Україна та ЄС підписали Угоду про партнерство і співробітництво, яка набула чинності з 1998 року. У 1996 році на засіданні Ради Європи тодішній президент Леонід Кучма вперше оголосив про бажання України стати повноправним членом Європейського Союзу.

2000-ні роки у відносинах України та ЄС запам’ятались поглибленням економічної та політичної співпраці: на регулярній основі розпочалось проведення Саміту Україна-ЄС. У 2006 році Україна в односторонньому порядку встановила безвізовий режим для громадян країн-членів ЄС, а з 2007 році почалась масштабна підготовка Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

2010-ті роки: Євромайдан і безвізовий режим

У листопаді 2013 року, коли підготовка Угоди про асоціацію була на фінальному етапі, Україна, очолювана президентом-зрадником Віктором Януковичем, під тиском Російської Федерації призупинила підготовку до їїпідписання. Це спровокувало масові протести у різних містах України, які отримали назву “Євромайдан”. Після побиття студентів правоохоронцями у ніч проти 30 листопада 2013 року протести переросли в Революцію Гідності. Її наслідки — втеча з країни Януковича та початок гібридної агресії РФ проти України.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС була підписана у 2014 році: перша частина, політична — 21 березня, друга, основна економічна частина — у червні. Ратифікація угоди завершилась у 2017 році.

Найбільший ривок у бік Європейського Союзу Україна здійснила за президентства Петра Порошенка. Тоді, зокрема, між ЄС та Україною почала діяти поглиблена та всеосяжна зона вільної торгівлі. Разом з безвізовим режимом для українців це мало покращити економічне становище України, зокрема, зменшити залежність від Росії у стратегічних галузях промисловості. 7 лютого 2019 року за ініціативи Петра Порошенка Верховна Рада внесла зміни до Конституції України, якими було закріплено курс на повноправне членство в Європейському Союзі та НАТО.

2020-ті: повноправне членство України в ЄС?

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в лютому 2022 року не сповільнило, а навіть пришвидшило європейську інтеграцію України. На п’ятий день війни, 28 лютого президент України Володимир Зеленський підписав заявку на членство України в ЄС. 22 червня 2022 року Європейська Рада офіційно надала Україні статус кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Логічним завершенням цього тридцятирічного процесу має бути повноправне членство України в ЄС. Це єдино правильне рішення передусім для Європи, адже українці — єдина нація, яка власною кров’ю захищає європейські цінності та право бути в Євросоюзі.

Перші кроки в європейському напрямку

Перші кроки до євроінтеграції Україна зробила ще 1994 року, коли підписала угоду про партнерство і співробітництво. Аж через 15 років Україна стала учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство». А 2012 року заявила про намір підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Але наприкінці 2013 року тодішній президент України Янукович відмовився підписати Угоду, повернувши зовнішьополітичний важіль назад до Москви. Як наслідок, спалахнув Євромайдан, який переріс у Революцію Гідності. Янукович утік, а РФ окупувала Крим та частину Луганської і Донецької областей. І це лише посилило бажання українців бути частиною європейської спільноти.

У березні 2014 року тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк підписав політичну частину Угоди про асоціацію з ЄС, а в червні 2014-го – Петро Порошенко, як президент України, підписав економічну її частину.

З 1 січня 2016 року між Україною та ЄС запрацювала поглиблена і всеохопна зона вільної торгівлі. У результаті ціла низка українських виробників почали експортувати товари до ЄС без мита.

Наступним євроінтеграційним кроком стало запровадження безвізового режиму з ЄС у червні 2017 року. Українські туристи отримали можливість вільно подорожувати до країн Шенгенської зони.

У лютому 2019 року стратегічний курс України на набуття членства в Європейському Союзі було закріплено в Конституції України. Влада розпочала багато реформ, щоб відповідати критеріям членства, однак з європейського боку процес прискорився лише після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. 28 лютого 2022 року Україна подала заявку на членство в ЄС, а вже в червні Єврокомісія офіційно підтримала прагнення українців.

«Ми рекомендуємо надати Україні статус кандидата, розуміючи, що в країні буде проведено низку важливих реформ. Україна чітко продемонструвала відданість європейським цінностям і стандартам. І почала перед війною свій шлях до ЄС», – заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

Після Єврокомісії за кандидатство України проголосував Європарламент, а потім – і Європейська Рада. Разом із Україною статус кандидата отримала Молдова.

Від кандидата – до повноцінного члена

Статус «кандидата на вступ» не означає автоматичного переходу до членства в Євросоюзі. Щоб стати членом ЄС, Україна повинна провести ще багато реформ. Лише після того, як українське законодавство відповідатиме європейським критеріям, країни Євросоюзу зможуть проголосувати за нового члена. Схвалення необхідно отримати від усіх 27 країн блоку.

Наразі Україна повинна втілити 7 блоків реформ, а саме: сформувати Конституційний суд відповідно до рекомендацій Венеційської комісії, реформувати Вищу раду правосуддя та оновити Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, посилити боротьбу з корупцією та призначити нових керівників Спеціальної антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро, поглибити протидію відмиванню коштів, втілити антиолігархічний закон, узгодити аудіовізуальне законодавство з європейським та завершити реформу законодавства щодо нацменшин.

«Я думаю, що Україна може легко з ними впоратися, бо це справді вимоги, які вже існують довгі роки. Є вже прогрес», – заявила посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен на брифінгу в Медіацентрі Україна.

Як повідомила віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, у парламенті вже зареєстровані 80 законопроєктів «євроінтеграційного портфеля». До кінця року Верховна Рада планує розглянути 30 проєктів у межах євроінтеграції.

Експерти дають як стримані, так і досить оптимістичні прогнози щодо часу, який нашій державі потрібен для реформ.

«Ми можемо зробити це за підтримки наших друзів у Європейському Союзі набагато швидше. Я хотів би, щоб це відбулося за рік чи два. Можливо, я оптиміст», – сказав Голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики Олександр Мережко на брифінгу в Медіацентрі Україна.

Більшість експертів вважають, що Україні знадобиться щонайменше 5 років, щоб підготуватися до вступу в ЄС. За словами директорки Центру «Нова Європа» Альони Гетьманчук, кандидатство в члени ЄС – це спільна відповідальність України та євроспільноти.

Переваги кандидатського статусу

Офіційний статус країни-кандидата відкриває для України широкий спектр можливостей у політичному та економічному вимірах.

«Рух до ЄС дозволить модернізувати нашу державу, і ми зацікавлені зробити всі зміни якнайшвидше. Україна – це Європа, і невдовзі Україна буде членом Європейського Союзу», – написав прем’єр-міністр Денис Шмигаль на своїй сторінці у Facebook і зазначив цілу низку переваг, які надає Україні новий статус.

Найперше – це супровід Єврокомісією реформ в Україні. Ми отримаємо доступ до різноманітних програм та ініціатив ЄС. Крім того, Україна, як країна-кандидат, «матиме ширші можливості для того, щоб її голос був почутий під час формування політик ЄС».

Україна також зможе користуватися фінансовою допомогою ЄС для країн, які готуються до вступу. Це можуть бути гранти, інвестиції або  технічна допомога.

Окрім того, зі статусом кандидата наша держава зможе отримати набагато більше інвестицій, оскільки матиме стабільніші та захищеніші умови. Однак говорити про це можна лише після перемоги над Росією.

Водночас, на думку експертів, статус кандидата посилить наші позиції на майбутніх перемовинах щодо припинення війни і допоможе залучити більше європейських коштів на повоєнну відбудову.