Як все починалося

Досі в Україні не існувало єдиного закону, який би комплексно регулював репродуктивні технології. Наразі держава керується низкою розрізнених нормативних актів, зокрема й наказом МОЗ № 787, якому вже 12 років. Це означає, що українське законодавство суттєво відстає від стрімкого розвитку сучасних медичних можливостей.

Питання репродуктивного здоров’я стало особливо актуальним із початком повномасштабного вторгнення. Через війну чимало пар відклали народження дітей та вирішили вдатися до заморожування статевих клітин, щоб скористатися ними в майбутньому. Чутливим стало питання збереження біоматеріалу військових обох статей. Лише у листопаді 2023 року законодавчо дозволили зберігати їхні репродуктивні клітини, що дало можливість дружинам та чоловікам загиблих стати батьками вже після втрати коханої людини.

Численні резонансні випадки, пов’язані з правовими прогалинами у цій галузі, лише підтверджують: Україні вкрай потрібен чіткий і сучасний закон, який унормує всі аспекти допоміжного батьківства.

Що пропонують урядовці

Наразі Уряд схвалив проєкт Закону про застосування допоміжних репродуктивних технологій №13683. Врегулювати автори пропонують одразу кілька питань. Зокрема, вік людей, що можуть скористатися допоміжними репродуктивними технологіями; порядок оформлення батьківства для дітей, народжених сурогатними матерями; зберігання та використання ембріонів; питання сурогатного материнства і донорства статевих клітин. 

Законопроєкт накладає низку обмежень для громадян України. Наприклад, використовувати штучне запліднення зможуть люди до 49-річного віку. Для того, щоби технологією скористалися українці, які вже досягли цього віку, доведеться проводити медичне обстеження та скликати консиліум з трьох лікарів. Обмежать і права на допоміжні репродуктивні технології певних категорій громадян, а саме: позбавлених судом батьківських прав; недієздатних чи обмежено дієздатних; засуджених за кримінальні правопорушення і таких, що мають непогашену судимість. А ще українців, що мають захворювання, які “перешкоджають застосуванню методик ДРТ і за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду”. Пропонують автори проєкту врегулювати також транспортування замороженого біологічного матеріалу: зокрема, заборонять переміщувати свої клітини на тимчасово окуповані території України. Врегулює держава і питання вивозу клітин за кордон.

Низка обмежень стосуватиметься й іноземців. Зокрема, не матимуть можливості скористатися сурогатним материнством в Україні. Також, сурогатне материнство обмежать для українських громадян, якщо одружені із людиною, що має громадянство держави, де такі методи репродуктивних технологій заборонені законом.

Критика законопроєкту

Низку недоліків у поданому Урядом проєкті закону вбачають як репродуктологи, так і юристи та представники громадськості. Окрім претензій суто до тексту закону, вони наголошують, що з робочої групи вивели президента та віце-президента Української Асоціації Репродуктивної Медицини. Начебто, за можливий конфлікт інтересів. Що, на думку коментаторів, суттєво вплинуло на експертність групи.

Серед пропозицій, які найбільше критикують репродуктологи, — державне регулювання донорства. “Якщо ви досягли народження дитини/дітей завдяки програмі IVF, але ще маєте ембріони, які хотіли би донувати (передати для благодійного використання) — це буде заборонено. Держава запропонує вам просто “спустити їх в унітаз”, — зазначає у своєму дописі у соцмережах репродуктологиня Ксенія Хажиленко. 

На низку недоліків урядового закону звертає увагу громадське об’єднання “Українська асоціація репродуктивної медицини”. Йдеться і про невідповідність термінології словнику ВООЗ, і про нечіткі норми законопроєкту. Наприклад, під час обмеження до 49 років віку людини, яка може скористатися допоміжними репродуктивними технологіями, не вказано, йдеться про жінку чи про чоловіка. Також не ясно, чи поширюється вікове обмеження на учасників програми замінного материнства, себто, людей, для яких виношує дитину сурогатна мати. 

Деякі формулювання законопроєкту можуть створити правові перепони у майбутньому: так, автори документу пишуть про право жінок на замінне материнство. І не згадують у тексті про таке саме право для чоловіків. 

Чимало питань в “Української асоціації репродуктивної медицини” викликає і запропоноване авторами закону врегулювання оплати сурогатного материнства. “В статті 15 прописано: “донація проводиться безоплатно”. Норма, яку пропонує законопроєкт, є в багатьох європейських країнах, і в яких вона фактично порушується. Приклади: Іспанія, Греція, Кіпр, в які, до речі, їдуть донори з України. Це погіршить демографію нашої країни. Не зашкодить врахувати, що це серйозна втрата бюджетних коштів”, — наголошують критики документу.

На правові колізії документу звертає увагу і адвокатка, членкиня Ради Комітету медичного та фармацевтичного права та біоетики НААУ Ольга Данченко. Вона зазначає, що обмеження права застосовувати допоміжні репродуктивні технології для низки українців може порушити права людей з інвалідністю: “Найбільше занепокоєння викликає обмеження права на застосування ДРТ для пацієнтів, які за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду. Адже твердження про природне право людини, незалежно від наявності інвалідності, на створення сім’ї є безперечним і підтверджується міжнародним та українським законодавством, зокрема Конвенцією ООН про права людей з інвалідністю та Конституцією України. Це право включає свободу створювати сім’ю, одружуватися, мати дітей та жити сімейним життям на рівні з іншими”. 

Пише юристка і про обмеження доступу до медичних програм замінного материнства для іноземців. Зокрема, наголошує: “Неприйнятно з правового погляду звучить заборона застосування методу сурогатного материнства для подружжя, одним з яких є громадянин України, а інший — іноземцем, бо згідно зі ст. 7 ЗУ “Про громадянство України” дитина у такому разі автоматично має право на набуття українського громадянства, що тільки сприятиме покращенню демографічної ситуації в Україні”.

Альтернативний закон

На тлі суспільного розголосу стало відомо про подання альтернативного проєкту закону, який передбачає правки до урядового тексту. Автор ініціативи — народний депутат Олександр Дануца. Його пропозиції мають врегулювати низку аспектів, утім, не враховують більшості озвучених зауважень.

Про подання альтернативного закону також повідомила депутатка і громадська діячка Яна Зінкевич. Сам же запропонований урядом закон — наразі перебуває на розгляді Верховної Ради.

Чому зміни ухвалили саме зараз та які документи потрібні для перетину кордону — розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.

Правила для чоловіків

Ідея змінити правила виїзду для молодих чоловіків була озвучена президентом України в середині серпня. На думку Володимира Зеленського, такі заходи допомогли би відчути більше свободи й упевненості багатьом українським родинам. Відповідну постанову урядовці оприлюднили наприкінці місяця. Виїжджати дозволили чоловікам віком 18-22 років. Правила стосуються також громадян, які з різних причин опинились за кордоном.

Що саме потрібно для виїзду, на брифінгу у Медіацентрі Україна роз’яснив речник Державної прикордонної служби Андрій Демченко. “Щоб чоловікові у віці 18-22 років виїхати за кордон, треба при собі мати закордонний паспорт, а також обов’язково наявність військово-облікового документу. Як у паперовому вигляді, так і у електронному форматі. Без наявності цього документу людина може отримати відмову у перетині кордону”, —  зазначив він.

Оформлюють охочих на виїзд вже у пунктах пропуску прикордонні інспектори. Єдина категорія чоловіків 18-22 років, які не можуть виїхати, — це ті, хто працюють в органах місцевої влади та місцевого самоврядування. Їм і надалі можна виїжджати за кордон тільки у відрядження.

Виїзд для жінок

Внесли урядовці і важливі зміни щодо виїзду жінок. Йдеться зокрема про депутаток місцевих рад — вони не могли залишати територію країни більш ніж два з половиною роки (уряд заборонив їм виїзд у 2023). “Раніше навіть у законну відпустку вони не могли виїхати — щоб побачити рідних чи привезти допомогу для наших військових. Це обмежувало волонтерську діяльність і змушувало деяких складати мандат”, — так прокоментувала ситуацію Прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко. Зміни стосуватимуться майже 15 тисяч українок.  

Втім, у цій постанові також є винятки. Як пояснив глава МВС України Ігор Клименко, виїзд дозволили тим, хто не отримує зарплату з місцевого бюджету. “Депутат місцевої (сільської, селищної, міської, районної у містах, районної , обласної) ради — це неоплачувана діяльність. Тож законодавство не забороняє працювати на інших роботах, зокрема тих, що не повʼязані з органами місцевого самоврядування. Наприклад, депутатка місцевої ради може бути вчителькою чи лікаркою. У такому випадку вона може перетинати кордон”, — наголосив міністр. Водночас, депутатки, що працюють в органах місцевого самоврядування та отримують зарплату з місцевого бюджету, — зможуть виїжджати за кордон лише у відрядження.

Причини і наслідки змін

Виїзд за кордон для низки українців обмежили з початком повномасштабного російського вторгнення. Йшлося про чоловіків віком 18-60 років та деякі категорії військовозобов’язаних жінок. А у 2023 році, після низки гучних скандалів з виїздом депутатів за кордон, обмеження поширили і на депутатів рад усіх рівнів — і жінок, і чоловіків, яким за 60.

На тлі цих обмежень з’явилась, зокрема, тенденція юнакам залишати країну до повноліття, повідомляли у Міносвіти. 

Виникла у державі і суперечлива ситуація щодо призову: він не передбачений для чоловіків до 25 років. Втім, виїжджати за кордон їм наразі також не можна. Змінити це — незабаром планує Верховна Рада. Там зареєстрували відповідний проєкт закону.

Негативний вплив війни

Через бойові дії, мобілізацію та міграцію населення ринок праці змінився. За даними ООН, кількість українських мігрантів за кордоном продовжує зростати. Йдеться про 6,9 мільйона людей станом на середину березня цього року. 

Відтак, в Національному банку України називають дефіцит кадрів — однією з найбільших проблем для бізнесу. Серед інших труднощів ведення бізнесу у воєнний час економісти наводять: зростання цін, перебої з електро-, водо або теплопостачанням та небезпечні умови праці. 

Жінки на ринку праці

Якщо до повномасштабного вторгнення чоловіки становили 58% кандидатів на посади, а жінки — 42%, то нині це співвідношення змінилося. За інформацією видання “Womo”, йдеться вже про 48% чоловіків та 52% жінок. Жінки починають опановувати так звані “чоловічі професії”. Наприклад, за даними Державного управління статистики, все більше українок працюють машиністками насосних установок, водійками, гірницями, вантажницями, слюсарками-ремонтницями.

Зросла і кількість бізнесів, які відкривають українки. Лише минулоріч загальна частка жінок серед нових підприємців зросла до 61%. Свої компанії українки створювали у медицині, освіті, HR, соціальній допомозі, виробництві одягу.

Хоча в Україні жінки очолюють 449 тис. бізнесів і частка жінок-директорок стабільно зростає, вони все ще становлять лише 17,7% від усіх керівників.

Робота для пенсіонерів

Через демографічні зміни по-іншому виглядає і віковий розподіл вакансій. Минулоріч кількість пропозицій роботи для пенсіонерів зросла на 33%. Як зазначає Інтернет-видання “Oboz.ua”, середня зарплатня для працівників, старших за 60-65 років, досягла 20 тисяч гривень. А найчастіше роботодавці готові запрошувати пенсіонерів на посади водіїв, продавців, охоронців, прибиральників, касирів, вантажників, менеджерів із продажу, кравців та різноробів.

Намір сприяти збереженню на ринку праці українців пенсійного віку має й уряд. Міністерка соціальної політики Оксана Жолнович розповіла “Українському радіо” про варіанти стимулів. “Наприклад, ми розглядаємо як варіант зменшення податкового навантаження — залишаючи частину ЄСВ та зменшуючи ПДФО, ми залишаємо цю людину на ринку, вона створює прибуток, вона його генерує для економіки і суспільства, вона ділиться своїм досвідом і сама залишається в активному довголітті”, — сказала міністерка.

Брак спеціалістів

У Державному центрі зайнятості розповіли “РБК-Україна”, що у 2025 році найбільш затребуваними залишаться професії, пов’язані з фізичною працею, медициною, освітою та сферою послуг. Наразі найбільше вакансій зафіксовано для таких спеціалістів, як швачки, токарі, електромонтери, столяри, слюсарі-сантехніки, електрогазозварники, монтери колії, фрезерувальники, машиністи екскаваторів та оператори верстатів із програмним керуванням. Також бракує лікарів різних спеціальностей, зокрема, терапевтів та педіатрів. 

Проблеми з кадрами у регіонах

Найбільший дефіцит кадрів Державна служба зайнятості відзначає у Києві та Львівській області. Тоді, як за даними порталу Work.ua, 60% від усіх розміщених вакансій припадають на 5 областей країни. Йдеться про Київ і Київщину (34%), Львівщину (9%), Дніпропетровщину (9%), Одещину (6%) та Харківщину (3%). Кількість пропозицій роботи росте у Житомирській, Кіровоградській, Рівненській, Чернівецькій і Миколаївській областях. 

У регіонах бракує спеціалістів різних професій. Якщо у Києві це представники роздрібної та оптової торгівлі, дистрибуції та медицини, то у Львові за кількістю пропозицій роботи лідирує готельно-ресторанний бізнес. Також на Львівщині шукають спеціалістів з торгівлі, медицини та харчової промисловості. А от у Дніпрі багато вакансій пропонують у харчовій промисловості, сфері охорони здоров’я, транспорту, металургійній промисловості.

61% нових ФОПів відкривають жінки

Якщо у січні 2022 року кожен другий новий ФОП відкривали жінки, то зараз частка таких бізнесів становить 61%. Як йдеться у дослідженні YC.Market, станом на кінець минулого року в Україні було 2,3 млн ФОПів, з яких 1,1 млн припадало на жінок (48,1%). 

Для порівняння, у 2020 році загальна кількість ФОПів становила 1,9 млн, з яких на жінок припадало 0,9 млн (46,1%). Тож, за п’ять років загальна кількість ФОПів збільшилася на 330 тис. або 17,1%, а кількість жінок-підприємиць — на 200 тис. або 22,5%.

Найбільше бізнесів українки відкривають у великих містах і економічних центрах. Київ, Дніпропетровська, Львівська, Харківська та Одеська області лідирують за кількістю жінок, які зареєструвалися як ФОПи. А у деяких регіонах жінки становлять більше половини всіх ФОПів. Це Хмельницька, Волинська та Кіровоградська області. Українки найчастіше створюють бізнес у галузі послуг, освіти та виробництва одягу.

Жінки очолюють кожен третій новий бізнес

За даними Опендатабот, в Україні більшає жінок і серед керівників компаній, наразі вони очолюють 449 тис. бізнесів. Це майже кожна третя компанія. І від початку повномасштабного вторгнення частка жінок-директорок стабільно зростає.

Наразі українки-керівниці переважають у галузі освіти — 70% жінок на чолі компаній, державного управління й оборони, обов’язкового соціального страхування — 58%, мистецтва та розваг — 58%, туризму — 57%.

Навіть у IT-галузі, яку традиційно вважають чоловічою, все частіше на чолі нових компаній стають українки: за рік таких бізнесів стало більше на 69%. На 25% побільшало очільниць бізнесу у сільськогосподарській сфері та на 17% — у компаніях, що займаються будівництвом.

Вплив війни

Війна залишила свій відбиток на економіці країни. За три роки повномасштабного російського вторгнення в Україні зареєстрували 763 тис. нових ФОПів, але одночасно 685 тис. бізнесів закрились. Найбільше нових підприємців з’явилося у Києві, Дніпропетровській та Львівській областях. Водночас, у регіонах, що знаходяться поблизу бойових дій, їхня кількість значно зменшилась. 

Подолання кадрової кризи

Нещодавно в Україні стартував пілотний проєкт з підготовки водійок автобусів. Після завершення навчання жінки зможуть працевлаштуватися на ці посади. За словами заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Сергія Деркача, кадрова криза зачіпає майже всі галузі. У сфері перевезень, як вантажних, так і пасажирських, нестача кваліфікованих фахівців відчувається особливо гостро.

“Тільки в регіонах потрібно понад 6 тисяч водіїв автобусів на внутрішніх маршрутах. Тому одним із завдань держави є створення доступних умов для перенавчання та отримання нових навичок, зокрема для жінок”, – зазначив посадовець.

Навчальні програми, що дозволяють жінкам освоїти професії, які раніше здебільшого виконували чоловіки, стали поширеним явищем. Наприклад, Київський метрополітен оголосив набір на курси для машиністів та машиністок електропоїздів. Раніше на цій посаді могли працювати лише чоловіки, але у 2017 році Міністерство охорони здоров’я скасувало наказ, що забороняв жінкам працювати за понад 450 професіями.

Крім того, на базі Немішаївського фахового коледжу в Київській області запрацювала Школа операторів будівельної техніки для жінок. Також дев’ять українок нещодавно успішно завершили курс “Монтувальниця сонячних електростанцій”, організований Greenpeace.

Переорієнтація ринку праці

Державна служба зайнятості відзначає, що ринок праці поступово змінюється, залучаючи жінок до робіт, які раніше вважалися суто “чоловічими”. Серед вакансій, які тепер обирають жінки, – машиністи насосних установок, кранівники, вантажники, гірники, слюсарі-ремонтники та інші.

У 2023 році з 158 тисяч жінок, працевлаштованих за допомогою Служби зайнятості, 677 обрали професію оператора заправних станцій, 253 стали машиністками насосних установок, а 14 – водійками навантажувачів.

Ось набір простих кроків, які можуть допомогти.

Крок 1. Викликати поліцію

Дзвінок у поліцію за номером 102 – це перша дія, яку варто виконати у екстреному випадку домашнього насильства. Правоохоронці можуть втрутитися в ситуацію, припинити насильство та допомогти постраждалій особі. Викликати правоохоронців можна також через спеціальний мобільний застосунок для жінок. Основна перевага додатку – кнопка “SOS”, яка дозволяє зв’язатися з поліцією без дзвінка та автоматично визначає місце перебування постраждалої через геолокацію. 

Крок 2. Зафіксувати

Мобільний телефон майже завжди ми тримаємо в руках – він може стати інструментом допомоги. Фото, відео чи аудіозаписи подій можуть допомогти поліції правильно кваліфікувати злочин. Або стати доказами під час розгляду справи у суді (хоча такі докази й не є обов’язковими).

Крок 3. Привернути увагу

Якщо чуєте грюкіт, образи, крики про допомогу у сусідів чи на вулиці – можливо, ви стаєте свідком насильства. Не знаєте, що робити? 

Спробуйте привернути до ситуації увагу інших. Зверніться по допомогу до перехожих чи сусідів. Розкажіть, що сталося. Попросіть викликати поліцію, зафіксувати події на телефон, якщо не можете цього зробити власноруч.

Крок 4. Порадити звернутися допомогу 

Нагадайте людині, що допомога поруч, по неї просто треба звернутися.
Порадь зателефонувати на гарячу лінію 1547, щоб отримати консультацію чи  допомогу. Або знайдіть місцеву установу, що займається проблемою домашнього насильства та надішліть контакти/адресу. Якщо людина має піти до поліції, суду чи адвоката – запропонуйте сходити разом.

Кожна постраждала людина має право на безоплатне отримання соціальних послуг, медичної соціальної, психологічної та правової допомоги. Втім важливо пам’ятати, що усі послуги та допомогу постраждала людина може отримати виключно за власним бажанням.

Крок 5. Звернутися по допомогу

Насамперед, постраждала від домашнього насильства людина або свідок насильства може зателефонувати до поліції за номером 102 або ж звернутися до мобільної бригади соціально-психологічної допомоги, номери для різних міст зібрані на сайті Розірви коло.

Бувають випадки, коли може бути лячно повідомити про випадок домашнього насильства особисто. Для цього працюють гарячі лінії. Отримати підтримку або консультацію можна анонімно за номером 1547 або ж звернутися на національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства 116 123, більше контактів ви знайдете на сайті Розірви коло. 

Дзвінки безкоштовні, а підтримку можна отримати цілодобово. В Україні існує повноцінна інфраструктура допомоги тим, хто постраждав від домашнього насильства. Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, кризові кімнати та притулки для жінок з дітьми. Все це створено та працює для того, щоб зарадити домашньому насильству та вберегти постраждалих осіб від кривдників.

Варто лише зробити крок.

https://www.youtube.com/watch?v=ANh3uwH5H7U

Насильство в родині — не лише фізичне

Ми досі маємо чимало міфів про домашнє насильство, які не дають його подолати. Один із найбільш поширених: “Насильство  — це лише побої”. Проте насправді воно може мати різні форми. Приниження, утиски та образи так само залишають свої “рубці”, щоправда всередині, а не зовні, тих, хто опиняється в ситуації насильства. 

Недаремно виділяють декілька видів домашнього насильства. Крім фізичного, є й психологічне. Коли людина перебуває під постійним тиском з боку партнера або родича, звітує про кожен свій крок. Нею маніпулюють, переслідують, контролюють, погрожують чи шантажують.

Економічне насильство також часто залишається непомітним. Кривдник робить все, щоб поставити людину у повну залежність. Їй можуть не давати працювати чи навчатися. Часто — нібито, щоб полегшити життя, адже про неї подбають. Врешті людина мусить просити гроші на найменшу дрібницю, звітувати про кожну покупку до останньої копійки, питати дозволу на будь-яке рішення. 

Схиляння до небажаної вагітності чи аборту — це прояви сексуального насильства, яке теж буває складно розпізнати. Крім того, це і секс без згоди. Та й примус записувати інтимне відео, якщо людина цього не хоче, теж є сексуальним насильством.

Від початку року на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства від організації Ла Страда — звернулось майже 30 тисяч людей. Постраждалі та свідки здебільшого телефонували вночі та повідомляли, передусім, про психологічні та фізичні знущання в родині. Були також повідомлення і про економічне та сексуальне насильство. 76% звернень надійшло від жінок. Хоча жінки частіше стають постраждалими від знущань в родині, це може трапитися з кожним. Важливо пам’ятати, що насильство в сім’ї не залежить від статі чи віку. Потерпають і діти, і літні люди, і жінки, і чоловіки.

Винен лише кривдник

Ще один вкрай шкідливий міф, який заважає розпізнати насильство в сім’ї: вважати відповідальним за знущання не лише кривдника, а й того, хто страждає від насильства. Інколи можна почути, що людина нібито сама “спровокувала” агресора або що винні обидвоє. Цей міф діє і на самих постраждалих. І замість того, щоб звертатися по допомогу, вони починають шукати проблеми в собі, вірити в свою винуватість. Вважають, що змінивши поведінку, зможуть уникнуть агресії кривдника. Але це не так! У насильстві завжди винен лише той, хто його вчиняє. Знущанням й насильству не може бути жодних виправдань.  Саме кривдник повинен бути покараний.

Самі НЕ розберуться

Побороти насильство заважає і міф: “Це їхня сім’я. Самі розберуться”. Він залишає постраждалих сам на сам із кривдником. Адже ті, хто мали б стати опорою, не хочуть втручатися у “чужі справи”. Проте підтримка оточуючих дуже важлива, саме вона може дати сил звернутися по допомогу. Людина іноді й не усвідомлює, що страждає від насильства. І те що відбувається з нею — не нормально. Або ж розуміє в якій ситуації перебуває, але розірвати це коло насильства боїться чи соромиться.  І підтримка найближчих: друзів, родичів чи знайомих в таких ситуаціях є дуже важливою. Їхня роль — не засуджувати, не критикувати, не повчати, а стати надійним “плечем”, на яке можна спертися, коли дуже складно.   

Серед інших міфів, які лише заважають: “Бʼє – значить любить. Усі так живуть”.  Через це упередження багато постраждалих роками не звертаються по допомогу та живуть у постійному страху і стресі. Але любов і насильство — це абсолютно протилежні речі. Тим, кого люблять, не прагнуть завдати болю. Більше того, насильство — не норма, а злочин. І воно не зникне само собою. Щоб його подолати — потрібно діяти!

Куди звернутися по допомогу?

Ще одним міфом є те, що по допомогу можуть звернутися лише постраждалі. Насправді і свідки, і близьке оточення тих, хто страждає від насильства, можуть і мають звертатися по допомогу. Зберігайте корисні контакти, адже вони можуть стати у нагоді у будь-який момент. 

• Поліція (виклик за номером 102) – може надати термінову допомогу: припинити насильство, зафіксувати випадок, проінформувати потерпілу людину та скерувати її до інших служб.

Також по термінове втручання у ситуацію можна звернутися до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги. Їхні контакти у вашому регіоні шукайте на сайті Розірви коло 

• Підтримку та консультацію можна отримати на урядовій гарячій лінії  1547  або ж на Національній гарячій лінії з попередження домашнього насильства 116 123 чи 0 800 500 335. Всі дзвінки безкоштовні, можна звертатися анонімно, а фахівці готові допомагати цілодобово.
• Спеціалізовані психологічні консультації та підтримку для чоловіків нададуть за номером 2345. Анонімно та цілодобово.
• Безпечний цілодобовий простір для короткострокового перебування надає кімната кризового реагування. Географічне місце кризової кімнати засекречене. Потрапити сюди можна за особистим зверненням, направленням поліції, мобільної бригади чи інших соцслужб.

Жінки разом з дітьми можуть перебувати довгостроково і отримувати комплексну допомогу у притулку/шелтері. Це безпечне та засекречене місце, потрапити можна за направленням поліції, мобільної бригади чи інших соціальних служб.

• Безоплатну правову допомогу, консультацію та супровід професійних юристів та адвокатів можна отримати за номером 0 800 213 103.

Насильству немає жодних виправдань. Будь ласка, звертайтеся по допомогу або будьте поруч з тими, кому така допомога потрібна .

“40 жінок їдуть, яким документом передбачено перевірити у всіх дипломи?”

З 1 жовтня цього року жінки, які мають фармацевтичну чи медичну спеціальність, підлягають обов’язковому військовому обліку. Тож повинні з’явитися до Територіального центру комплектування і пройти всі необхідні процедури. Після цього вони набувають статусу військовозобов’язаних. І, як повідомив представник президента у Верховній раді Федір Веніславський, для цих жінок виїзд за кордон може бути обмеженим. Відповідне роз’яснення Веніславського оприлюднили на сайті Парламенту 6 вересня. Але вже наступного дня публікація з сторінки ВРУ — зникла.

Натомість з поясненнями виступила Державна прикордонна служба. Речник ДПСУ Андрій Демченко під час брифінгу у Медіацентрі Україна —  Укрінформ розповів, що правила перетину кордону затверджені Постановою Уряду №57, де чітко визначено, кому дозволено перетинати кордон під час воєнного стану. І жодних нововведень щодо жінок у Постанові немає.  

Про те, що не існує підстав не випускати жінок з України, заявили і в ЗСУ.  “Дивіться, їде автобус 40 жінок, їдуть вони на відпочинок за кордон, яким документом передбачено що ДПСУ має перевірити у всіх дипломи? Є обмеження щодо чоловіків, щодо жінок не прописано. Немає зараз законних підстав для обмеження виїзду військовозобов’язаних жінок за кордон”, — розповів у коментарі Суспільному начальник пресслужби командування Сухопутних військ Збройних Сил України Володимир Фітьо.

Можна виїхати на навчання в авіаційній школі

А от щодо виїзду за кордон чоловіків —  за останні місяці в Україні відбулися певні зміни. Так, за інформацією Демченка, тепер за кордон можуть виїжджати ті, хто не підлягають призову на військову службу за мобілізацією, якщо їхні рідні загинули або зникли безвісти під час участі в Антитерористичній операції або забезпечували її проведення з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018-го.

Також виїхати можуть студенти або курсанти українських закладів освіти, які прямують для проходження льотної підготовки в іноземні авіаційні школи.

Понад 1800 посадовцям відмовили у перетині кордону

Як і раніше, український кордон не можуть перетинати державні посадовці, крім певних винятків. За словами Демченка, від початку дії обмежень для держслужбовців, у перетині кордону відмовити 1800 людям. Серед них були і чоловіки, і жінки.

Що ж до інших порушників кордону, за даними ДПСУ, починаючи з 24 лютого минулого року, на так званій “зеленій” ділянці кордону, себто поза межами пунктів пропуску, затримали 14 600 людей, які хотіли незаконно покинути Україну. Ще 6 200 людей затримали безпосередньо в пропускних пунктах: вони намагалися пройти кордон, використовуючи підроблені документи.

“По “зеленій” ділянці кордону найбільше спроб перетнути кордон фіксується  на кордоні з Румунією та Молдовою. А по пунктах пропуску — найбільше на кордонах з Польщею. І власне, чому саме з Польщею, бо там найбільший пасажиропотік через державний кордон”, — пояснив Андрій Демченко. 

26 жінок-лідерок

З 1940 року 116 жінок стали національними лідерами у понад 70 країнах світу. Більшість із них обійняла посаду голови уряду, і лише незначна частина очолила державу. За останні десятиліття частка жінок на чолі держав збільшилася, але досі залишається невеликою.

Серед чинних очільників держав або урядів 26 жінок. З-поміж голів 193 держав-членів ООН частка жінок становить лише 5,7%. Всього у світі 11 президенток: Саломея Зурабішвілі (Грузія), Катерина Сакелларопулу (Греція), Майя Санду (Молдова), Зузана Чапутова (Словаччина), Бідя Деві Бхандарі (Непал), Халіма Якоб (Сингапур), Паула-Мей Вікс (Тринідад і Тобаго), Сандра Масон (Барбадос), Сахле-Ворк Зевде (Ефіопія), Ксьомара Кастро (Гондурас), Самія Сулуху Хасан (Танзанія).

Чинних прем’єрок трохи більше. Загалом 15 жінок очолюють уряди: Інґріда Шимоніте (Литва), Катрін Якобсдоттір (Ісландія), Кая Каллас (Естонія), Магдалена Андерссон (Швеція), Санна Марін (Фінляндія), Метте Фредеріксен (Данія), Шейх Хасіна (Бангладеш), Ана Брнабіч (Сербія), Наталія Гавріліта (Молдова) Джасінда Ардерн (Нова Зеландія), Міа Мотлі (Барбадос), Роуз Крістіан Рапонда (Габон), Фіаме Наомі Матаафа (Самоа), Віктора Томега Догбе (Того), Найла Боуден (Туніс).

Частка прем’єрок становить 7,8% серед голів урядів світу. У Молдові і Барбадосі обидві найвищі виконавчі посади обіймають жінки. Крім того, жінка очолює виконавчий орган Європейського Союзу: Урсула фон дер Ляєн є головою Єврокомісії.

На думку експертів, жінки частіше стають на чолі уряду, а не держави тому, що голів урядів обирають політики, а президентів – громадськість.

Владні жінки України

У 2021 році Україна погіршила позицію в Індексі ґендерного розриву, опустившись на 15 позицій – до 74 місця. Найгірша ситуація із ґендерною рівністю у політиці – аж 103 сходинка. Попри те, що останніми роками держава активно намагається збільшити присутність жінок у політичних партіях і державних органах влади, частка жінок досі невисока.

Наразі парламент складається на 20,8% із жінок. Для України це безпрецедентний показник. Це майже удвічі більше, ніж у Верховній Раді попереднього скликання і в десять разів більше, ніж у першому українському парламенті. Заступницею голови парламенту є також жінка – народна депутатка Олена Кондратюк.

У чинному складі Кабінету міністрів частка жінок більша, ніж у парламенті – 25%. П’ять із двадцяти одного відомства очолюють жінки. Зокрема, Юлія Свириденко – перша віцепрем’єр-міністерка, міністерка економіки, Ольга Стефанишина – віцепрем’єр-міністерка, міністерка з питань європейської і євроатлантичної інтеграції, Ірина Верещук – віцепрем’єр-міністерка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Марина Лазебна – міністерка соціальної політики, Юлія Лапутіна – міністерка у справах ветеранів.

Цікаво, що незалежна Україна ніколи не мала жінки-президента. Однак жінка двічі очолювала уряд. Це – Юлія Тимошенко, яка була прем’єркою у 2005, 2007-2010 роках.

Міжнародна жіноча підтримка

Через відкриту війну Росії проти України багато жінок-лідерок заявили про підтримку нашої держави. Серед союзників України голова Єврокомісії та прем’єрка Естонії, президентки Грузії, Литви, Молдови, Словаччини, Нової Зеландії.

«Визнання двох окупованих територій в Україні є грубим порушенням міжнародного права, територіальної цілісності України та Мінських угод. ЄС і його партнери відреагують єдністю, твердістю та рішучістю на знак солідарності з Україною», – написала у Twitter  президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.

А прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас наголосила, що «Донецьк і Луганськ є й будуть частиною України», і реакція на дії Кремля буде швидкою і спільною: «Реакція ЄС на серйозну ескалацію з боку Росії в Україні є твердою та швидкою».

Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі у своєму повідомленні на підтримку України згадала про російський напад на Грузію 2008 року: «Грузія рішуче засуджує «визнання» українських Донецьких і Луганських регіонів, що повторює сценарій, який призвів до окупації 20% нашої території. Грузія з вами, Президенте Зеленський, і підтримує українську територіальну цілісність та мир».

Як бачимо, жінок при владі не так багато, але вони нічим не поступаються чоловікам у рішучості та впевненості політичних кроків.