Без російських гвинтів і двигунів

На тлі військової агресії Росії у 2014 році українська оборонна й авіаційна промисловість постала перед необхідністю шукати нових партнерів для комплектування і збуту продукції Через близьке сусідство і радянську традицію виробництва від 35 до 70% технічних компонентів і деталей Україна закупала саме в РФ. Відтак українські заводи змушені були перейти до імпортозаміщення і вже за два роки змогли повністю відмовитися від російських деталей. За інформацією державного концерну «Укроборонпром», до структури якого входять ДП «Антонов», «Завод  410 Цивільної  авіації» та «Авіакон», у 2016 році стратегічні підприємства не придбали жодної запчастини в Росії: 78% деталей було вироблено в Україні, ще 22% придбали в нових іноземних партнерів.

У таких непростих умовах Україна змогла спроектувати та зібрати новий транспортний літак – АН-132. Частина комплектуючих на його борту – вітчизняного виробництва, решту забезпечили відомі західні компанії. Зокрема, на літаку встановлені турбогвинтові двигуни канадського виробника Pratt&Whitney, повітряні гвинти британської фірми Dowty Propellers, авіоніка та система енергопостачання від американської Honeywell, а система підготовки повітря – від німецької Liebherr. Транспортник був виготовлений у співпраці з компанією Taqnia Aeronautics з Саудівської Аравії.

«Те, що зараз Україна спроможна запускати в небо нові якісні літаки, свідчить про великий потенціал, який має наша держава, – зазначив Президент України Петро Порошенко. – У мене тверде переконання, що цей літак продовжить лінійку вітчизняних транспортників, серед яких знамениті на весь світ «Антей», «Руслан» і «Мрія».

Куди полетять українські «пташки»?

Світова прем’єра АН-132 відбувалася цього року в Парижі на відомому авіасалоні «Ле Бурже». Після демонстрації та першого польоту ним зацікавилися в багатьох державах. За словами директора програми «АН-132» Олександра Хохлова, на сьогодні у світі існує великий попит на літаки такого класу, зокрема на Близькому сході, де потреба сягає 250-260 одиниць (80 із них потребує Саудівська Аравія). Тож «Антонов» планує випустити з конвеєру перші літаки вже у другій половині 2018 року, а за три роки буде відкрито завод у Саудівській Аравії. До того часу українці планують зібрати та продати 20 повітряних суден.

Вартість одного АН-132 у базовій комплектації складатиме 30-40 млн дол. У разі встановлення спецобладнання – до 200 млн дол., але це все одно нижче, ніж у його конкурентів на авіаринку – моделі CASA C-295 іспанського виробника Airbus Defence and Space та італійсько-американської моделі Alenia C-27J.

«Наш літак матиме переваги перед конкурентами з кількох технічних (наприклад, можливість посадки на високогірних аеродромах) і економічних причин (вартість експлуатації та запасних частин буде істотно нижче, ніж у літаків-аналогів)», – підкреслює Хохлов.

За даними маркетингового плану ДП «Антонов», завод планує протягом 5 років випустити щонайменше 70 різних літаків, 20 з яких – це популярні АН-178. Його замовники – країни СНД, Азії та Африки. Зокрема, минулого року «Антонов» уклав контракт на 10 таких машин з азербайджанською компанією Silk Way Airlines.

Є нові замовлення і в Харківського авіазаводу. За словами генерального директора підприємства Олександра Кривоконя, Казахстан вже виплатив 15 млн дол. за перший АН-74. Невдовзі країна планує закупити ще 4 машини.

Україна розширює міжнародну співпрацю і в сфері авіаремонту. У серпні цього року «Завод 410 ЦА» повідомив, що веде переговори про технічне обслуговування та ремонт літаків компанії Airbus та Boeing. Ремонту підлягатимуть 5 суден на рік, а до 2024 року цей обсяг може поступово зрости до 40 літаків на рік. Невдовзі підприємство також стане  сертифікованим міжнародним сервісним центром з обслуговування американських гвинтокрилів Robinson Helicopter Company: угода про співробітництво знаходиться вже на завершальній стадії підписання.

У зоні турбулентності

Втім, звісно, галузь має і певні труднощі, які ще потрібно подолати. Наприклад, «Антонов» потребує модернізації технічних потужностей. За словами екс-президента авіагіганта Олександра Коцюби, це обійдеться у 703,2 млн дол. Модернізації потребують лінії для виготовлення АН-148/158, АН-178 та АН-132. Покрити ці кошти можна за допомогою іноземних та вітчизняних інвестицій. Тому у липні цього року уряд ухвалив постанову, якою ліквідував авіаконцерн задля перетворення його на публічне акціонерне товариство, контрольний пакет якого належатиме державі. На думку експертів, така реорганізація відкриє дорогу українським та іноземним інвесторам, які бажають вкласти гроші в авіабудування.

«За рішенням Кабміну була ліквідована порожня юридична особа, в якій немає учасників, виробничих майданчиків і наукових центрів. Усе це ще з 2015 року на повну потужність працює у складі «Укроборонпрому», – пояснює заступник генерального директора з авіабудування та виробництва «Укроборонпрому» Володимир Коробов. – Навіть більше, «Укроборонпром» ще в червні 2016 року, у рамках реформи оборонно-промислового комплексу, створив авіаційний кластер, беручи за приклад Boeing і Airbus, які працюють саме за такою структурою. Консолідація підприємств у кластері дозволяє об’єднати потужності розрізнених підприємств і підвищити швидкість проектування та виробництва новітніх продуктів у 3-4 рази».

Слід зазначити, що авіапромисловість отримала підтримку і на державному рівні. Літакобудівні підприємства до 2025 року зможуть купувати необхідні деталі та комплектуючі з-за кордону без сплати мита і податку на додану вартість. Це дозволить компаніям економити кошти та перенаправляти їх на інші нагальні потреби – дослідно-конструкторські роботи, закупівлю устаткування, участь у виставках тощо.

Якщо український авіапром не збавлятиме обертів, то наших «залізних птахів» суттєво побільшає не лише в небі над Україною, а й у повітряному просторі інших держав. Але за умови, що вітчизняні авіабудівники успішно подолають усі зони турбулентності, а досвід у них в цьому – величезний. Тож перспективи – вельми обнадійливі.

На 2014 рік понад половина заводів оборонної промисловості були на межі банкрутства, а решта забезпечували своєю продукцію російський військово-промисловий комплекс. Російська агресія змусила Україну терміново припинити співпрацю з агресором і зосередити всі сили на те, щоб забезпечити успішний захист нашої держави.

Центр громадського моніторингу та контролю вирішив з’ясувати, у якому стані перебуває українська «оборонка» через три роки після початку війни на Донбасі. Як працює  військово-промислова галузь і чи вдається їй задовольняти потреби нашої армії?

Інновації замість російських деталей

Радянська система управління, застарілі технології та дефіцит кваліфікованих робітників були першими перешкодами, які довелося долати українському ВПК у 2014 році. Але вже у 2015 році Україна почала активно виробляти танки, бронемашини, бронетранспортери, навігаційні комплекси та різного виду гармати. За даними ДК «Укроборонпром», виробництво 30-мм автоматичних гармат зросло у 2,5 рази, а виробництво бойових літаків (Су-25/27, Л-39) було модернізовано до стандартів НАТО.

Наступним випробуванням української оборонки стала відмова від співпраці з російськими заводами. Українські виробники були змушені шукати нових партнерів та відкривати інші ринки збуту. Цей етап досі триває, але вже є перші відчутні результати. Наприклад, у 2016 році ДП «Антонов» представив транспортний літак АН-132D, повністю виготовлений без російських деталей. У березні цього року літак пройшов успішне випробування у повітрі.

Загалом минулого року, відповідно до звіту «Укроборонпрому», було розроблено близько 40 інноваційних проектів, більшість із яких були створені у відповідь на прямі потреби наших бійців на фронті. Це – безпілотник «Спектейтор М», системи динамічного захисту танків  «Ніж Л» і «Ракетка», а також системи активного захисту від протитанкових гранат «Заслін» і «Шершень». Також серед досягнень експерти називають безпілотний бронетранспортер «Фантом», бойові модулі «Тайпан», «Дуплет» і «Кастет», цифрову систему управління вогнем «Мисливець», міномети та багато іншого озброєння.

Із заводів на передову

Цього року в державному бюджеті закладено на військову сферу 134,5 млрд гривень, з яких частка оборонного державного замовлення становить трохи більше 9 млрд грн. Це значна сума для українського бюджету і найбільші витрати на оборону за всю історію незалежної України. Але ця цифра все одно в десятки разів менша, ніж в Росії та навіть у сусідньої Польщі, яка ні з ким зараз не воює.

Потреби військових значно більші за кількість зброї, що її виробляють українські заводи. Причина банальна – Україна виготовляє стільки військової техніки, скільки можуть дозволити можливості держбюджету. Потенціал оборонних заводів значно перевищує обсяги державного оборонного замовлення.

У 2016 році про кількість переданої армії техніки офіційно відзвітував тільки ДК «Укроборонпром», частка якого в державному оборонному замовлені складає близько 35-40%. За їхніми даними, ЗСУ було передано 6986 одиниць військової техніки та озброєння, з яких 2139 – це повністю нові або модернізовані зразки і 1389 – відремонтована військова техніка.

Підвищити ефективність виробництва, на думку експертів, можна за рахунок приватизації непрофільних і неліквідних заводів. Хоча тут на заваді стоїть безпекова ситуація, і в розпал війни це зробити неможливо. Утім, можливо забезпечити законодавчу базу для приватно-державного партнерства в оборонному секторі. Як стверджують фахівці, це дозволить залучити зовнішні інвестиції в українську оборонку.

Зрештою, одним із найпростіших шляхів зняти тягар оборонного виробництва із власного бюджету фахівці називають збільшення експорту військової продукції. Адже потенційно українська оборонка має всі шанси перетворитися на одну з найбільших важливих дохідних статей державного бюджету, стверджують експерти.

Більше експортуємо – більше виробляємо

«Наша стратегічна мета – увійти у першу п’ятірку експортерів зброї», – прокоментував каталог продукції «Укроборонпрому» на 2016-2017 роки Президент України Петро Порошенко. І така стратегія, на думку експертів, виграшна для Україні з кількох причин.

По-перше, що більше замовлень на танки і БТРи отримають наші заводи, то більший прибуток отримають. Відповідно до інформації «Укроборонпрому», оборонні підприємства 2016 року продали за кордон озброєння на суму 769,5 млн доларів (на 25% більше ніж 2015 року). Як зазначає директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак, гроші від експорту заводи можуть реінвестувати у розвиток виробництва, зокрема у нові технології, а також створити кращі умови праці, підвищити зарплатню працівникам тощо. Більше того, у разі збільшення російської загрози, заводи вже матимуть запас і легко зможуть виготовити більше одиниць техніки.

По-друге, нарощуючи військовий експорт, Україна поступово витіснятиме з цього ринку росіян. В умовах гібридної війни з РФ це ще один фронт протидії агресору. До слова, Україна успішно продає танки «Оплот» Таїланду, вийшла на міжнародні ринки з БТР-4 та має пул контрактів на АН-178 та АН-132.

По-третє, закордонні замовлення дозволяють також запровадити більше інновацій для ЗСУ. Валентин Бадрак наголошує, що «ціла низка держав готова включати й оплачувати дослідно-конструкторські роботи в рамках експортних контрактів». Зокрема, у сфері авіабудування та авіаозброєння наша «оборонка» може використати можливості співпраці з Саудівською Аравією та Китаєм.

Незважаючи на те, що український ОПК все ще бореться з радянською спадщиною, браком кваліфікованих кадрів та ресурсів, експерти одностайні: сьогодні Україна технічно здатна не лише захистити свої кордони, а й конкурувати на світовому ринку.

За рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), у 2016 році Україна увійшла в десятку найбільших постачальників військових товарів у світі.

«Україна володіє інтелектуальним, науковим та інженерним потенціалом, чого цілком достатньо для того, аби стати провідним розробником зброї у світі», – вважає президент Фонду Потомак (США) доктор Філіп Карбер.

Літак розроблений ДП «Антонов» спільно з Саудівською Аравією. Прикметною особливістю цієї моделі є те, що вона виготовлена без жодної російської деталі. У будівництві літака використали переважно українські, а також іноземні комплектуючі високої якості. Зокрема, турбогвинтові двигуни закупили у канадської компанії Pratt & Whitney, повітряні гвинти – у британської Dowty Propellers. Крім того, авіоніку та систему енергопостачання на літаку забезпечила американська компанія Honeywell, а систему підготовки повітря – німецька Liebherr.

Після початкового етапу випробувань у Києві АН-132D буде продемонстровано у Саудівській Аравії.