22 тисячі російських військових “хочуть жити”

Лише за декілька останніх тижнів активних дій українських Сил безпеки та оборони наш обмінний фонд збільшився на понад 200 полонених росіян. Із цих полонених кожен п’ятий — здався добровільно. Таку інформацію надав представник Головного управління розвідки Міністерства оборони Андрій Юсов. За його даними, щодня 3-5 російських військовослужбовців складають зброю, скориставшись українською державною програмою “Хочу жить”.

Загалом за майже рік свого існування проєкт “Хочу жить” отримав 22 тисячі звернень від російських військових. Про це під час брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ розповів речник проєкту Віталій Матвієнко.

“Відвідування сайту — 46,2 мільйона, більшість з території російської федерації. Чотири лідери — Москва, Санкт-Петербург, Краснодарський край, Нижньогородська область”, — уточнив Матвієнко. Додав, щодня 10 операторів опрацьовують від 70 до 100 звернень.

Мета проєкту  “Хочу жить” — допомогти здатися в полон російським військовим, які не бажають воювати в Україні. Крім того, росіяни, які складають зброю добровільно, мають низку переваг. Зокрема можливість бути обміняними або, за бажанням, залишитися в полоні до кінця  війни.

Триразове харчування та заняття на спортмайданчику 

До російських військових в Україні ставляться, дотримуючись вимог 3-ї Женевської конвенції стосовно поводження з військовополоненими. За словами представника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петра Яценка, табір, де перебувають росіяни, розташований на Заході України. Адже відповідно до вимог Женевських конвенцій, має бути далеко від місць бойових дій. 

Російські полонені отримують триразове харчування. “Це стандартні порції, це калорійні порції. Більшість російських військовополонених, на відміну від наших військовополонених у Росії, набирають, а не втрачають вагу”, — наголосив Яценко.

В таборі є умови для медичного обслуговування, оскільки багато військовополонених мають різні ураження, зокрема, важкі травми. Є  стоматологічний кабінет, різноманітні процедурні кабінети, а також рентген. 

Крім того, військові РФ мають можливості для дозвілля, для занять спортом: на території табору функціонує спортмайданчик та футбольне поле.  Для них доступна і церква. А мусульмани можуть скористатися обладнаним місцем для намазу.

“Ми показуємо всім, що перебування в українському полоні — це гідні умови. Російські військові можуть не боятися, що до них будуть ставитися так, як вони цього заслуговують”, — розповів Петро Яценко.

2 598 українців повернулися додому за обміном

Україна зацікавлена, щоб російські військові не боялися задаватися в полон. Маємо збільшувати свій обмінний фонд, аби повертати з полону наших військових та цивільних. За інформацією представника ГУР МО Андрія Юсова, за час повномасштабного вторгнення Росії відбулося вже 48 обмінів полоненими. Додому повернулися 2 598 полонених захисників та захисниць, а також цивільних українців. Проте тисячі наших громадян і досі перебувають у російських в’язницях. 

“На моїй голові опинилися металеві сходи, які врятували мені життя”

Боєць бригади “Азов” Микита Шастун із позивним “Матрос” — один з полонених, якому вдалося вижити під час вибуху в Оленівці. Микита тримав оборону Маріуполя з 24 лютого до 17 травня 2022 року.  Виконуючи наказ командування, боєць вийшов з “Азовсталі” та разом із побратимами потрапив у полон. Під час брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ він розповів про те, що відбулося з ним у ніч на 29 липня минулого року. 

“Так вийшло, що тієї ночі я переліг головою на протилежний бік ліжка через прожектор, який засліплював очі. Таким чином на моїй голові опинилися металеві сходи, які врешті врятували мені життя, ставши певним щитом. Поряд зі мною був медик, в нього осколками посікло руки, і він не міг надавати допомогу Під його керівництвом я робив якісь перев’язки, допомагав, чим міг, пораненим”, — пригадує боєць.

Після Оленівки Микиту перевели до ще однієї російської в’язниці у Таганрозі. Загалом, він пробув у полоні 8 місяців і зараз є свідком злочину, який вчинили росіяни у колонії № 120.

У списках — лише азовці

У тому, що це саме заздалегідь спланований злочин росіян, певні й родичі поранених і загиблих азовців. Медійна ініціатива за права людини опитала сім’ї постраждалих у Оленівці військових, а також безпосередніх свідків злочину, та оприлюднила власне розслідування того, що відбулося в колонії в ніч на 29 липня 2022 року. Як вдалося встановити розслідувачам, на початку липня одне з приміщень на території промзони колонії почали переобладновувати. А 26 липня в бараках азовців з’явилися охорона зі списками в руках. Серед тих, чиї прізвища були в списку, — представники різних підрозділів “Азову”, як рядові, так і офіцери.

Розслідувачі із МІПЛ пропускають, росіяни заздалегідь перевели 198 полонених азовців у промозону, подалі від інших полонених та охоронців колонії. Щоб лише представники “Азову” постраждали під час майбутніх вибухів. 

Важкопоранених вивозили військовими КамАЗами

Як розповідає авторка розслідування та журналістка Медійної ініціативи Марія Климик у ніч з 28 на 29 липня в колонії пролунало три вибухи. Перший — за межами бараку азовців, ще два — всередині. Десятки людей загинули на місці, решта були поранені. Допомогу їм надавали лише побратими: охорона і адміністрація колонії за муками поранених спокійно спостерігали за-за паркану і навіть не намагалися врятувати полонених. З моменту вибуху, до того часу, коли поранених почали евакуювати, минуло шість годин. Врешті постраждалих таки почали вивозити, але не каретами швидкої допомоги, а військовими КамАЗами. Ці КамАЗи пригадує і Микита Шастун:

“Це було пекло. Ніч пекла. Поранених хлопців один на одного просто штабелями скидали в КамАЗи, вантажити їх закінчили о 8-й годині ранку. Було зрозуміло, що багатьох із них живими до лікарні не довезуть”, — ділиться свідок.

Уламки HIMARS росіяни просто розкидали на місці вибуху

Один з військовополонених, який був після вибуху на місці подій, розповів розслідувачам,  що при ньому  росіяни принесли мішок з якимись уламками і розкидали їх на місці вибуху. Потім журналістам представити це як уламки HIMARS.

Поранені у Оленівці азовці — досі в полоні

Женевські конвенції гарантують безпеку військовополоненим: про це нагадує адвокат і експерт МІПЛ Андрій Яковлєв. “Ми бачимо, що Росія цього не зробила, люди загинули. І це серйозне порушення Женевських конвенцій, це воєнний злочин. Більше того, РФ і надалі не виконує зобов’язання: не дає доступу, не проводить розслідування, не ділиться інформацією. Тому потрібно відновити міжнародні місії і примусити РФ надати доступ до місця злочину і його жертв”, — заявляє юрист.

Швидке та об’єктивне розслідування оленівського злочину і встановлення відповідальних за нього — це головний запит родин загиблих та поранених військовослужбовців, а також звільнених із полону азовців.  Вони зазначають, що, незважаючи на заявлену пріоритетність, за рік по трагедії все ще немає відповідей на основні запитання: хто ініціював вбивство, хто вбивав, чим саме і чому постраждалі азовці досі не звільнені. 

Кожен вихід полонених із камери — велика ймовірність бути побитими 

Мапу із 42 місцями утримання українських армійців у Росії склали правозахисники із Медійної ініціативи за права людини. Вони поговорили із більш ніж 50 колишніми військовополоненими, щоб з’ясувати, де та в яких умовах тримають наших військовополонених. За їхньою інформацією, тортури, це те, з чим стикаються всі українські бранці у російських застінках. Знущання починаються одразу по прибуттю до СІЗО чи колонії. Як розповіла під час брифінгу в Медіацентрі Україна — Укрінформ  журналістка-розслідувачка Марія Климик, на тюремному жаргоні це називається “прийомкою. 

“Коли їх привозять у це місце утримання – це обов’язково побиття. Це їхнє так зване знайомство з місцем, де будуть перебувати тривалий час», – розповіла Климик. Далі кожен вихід полонених із камери означає велику ймовірність бути побитими. «Для них будь-який такий вихід – це те, чого вони боялися найбільше. Тому що або тебе вели на допит, де продовжували знущання, або в камері проводили перевірку в той час, коли ти стояв притиснутий до стіни і тебе теж били. Або тебе виводили на прогулянку, де знову ж таки тебе били. Або, як це було у Воронезькій області, на тебе нацьковували собак, які тебе кусали, рвали робу», – розповіла журналістка. 

“Я повернувся з полону мінус 18 кілограм. Це за два місяці”

Колишній в’язень Олександр, якого тримали у Брянському СІЗО в Росії, пригадує постійний голод, від якого страждали в’язні.  “Ми як засинали голодні, так і прокидалися голодні. Я повернувся з полону мінус 18 кілограм. Це за два місяці”, — свідчить Олександр. Каже, порції були дуже малими, а обід — водянистий суп, рагу і шмат хліба —  вміщався у половину алюмінієвої кружки.

Про голод, як ще один вид знущань, розповідає і Климик: “Усі звільнені з полону говорять, що  їх там не годували. Те, що вони їли, це якась недоварена їжа, відсутність фруктів та овочів. Єдине, що їх завжди рятувало, — це хліб. Завдяки цьому вони могли вижити. Але ми бачимо на фотографіях звільнених із полону, наскільки вони втратили вагу”, — каже розслідувачка.

Таблетка валідолу, як засіб від всіх хвороб

Стикаються військові із майже повною відсутністю медичної допомоги. Так колишня військовополонена Олена, яка повернулася із жіночої колонії у російському місті Валуйки, пригадує, що часто тюремні лікарі взагалі відмовлялися прийти на прохання бранок. А коли приходили, то ледь не від всіх хвороб давали таблетку валідолу. “Ми чули, як вони казали: “Здохнуть — то здохнуть”, — пригадує колишня полонена.