Як приватне стало колективним, а потім — «совєтським»

Впродовж ХХ століття радянська влада тричі провокувала штучний голод на українських землях: у 1921-1923 роках, 1932-1933 роках та 1946-1947 роках. Другий Голодомор — 1932-1933 років — був наймасовішим та найболючішим: за оцінками Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, тоді від голоду померли 10,5 млн українців. Точну кількість жертв встановити неможливо, оскільки  фіксація смертей була невигідною тодішній владі. Також неможливо порахувати і непрямий вплив геноциду на демографічну ситуацію на теренах України, але він був значним.

Штучний характер Голодомору в Україні сумнівів не викликає. Наприкінці 1920-х років тодішній голова СРСР Йосиф Сталін сконцентрував в своїх руках владу, припинив лояльне ставлення до національних рухів, та розпочав колективізацію. Селян насильно змушували вступати в колгоспи. У разі відмови — селянин ставав “куркулем” і підлягав розстрілу, ув’язненню чи депортації разом із родиною в Сибір та Казахстан. Туди у 1930 роках виселили мільйони українців.

Село було пеклом на землі

До 1931 року радянська влада колективізувала 70% селянських господарств. Того року у селян забрали майже весь вирощений урожай. У серпні 1932 року ухвалили “Закон про п’ять колосків”: “розкраданням” колгоспного майна вважалися навіть підібрані в полі кілька колосків. Це карали розстрілом. Тим часом військові загони обмежували пересування селян, забираючи в них можливість знайти харчі де-інде.

Пік смертності від голоду припав на першу половину 1933 року. “Українське село було пеклом на землі — спустошеним і холодним. Виснажені, опухлі від голоду дорослі й діти помирали повільною і болісною смертю у відчаї та приниженні, оточенні мовчанням і байдужістю. Україна нагадувала гігантський̆ концтабір — сторожові вежі, закриті кордони, смерть і безнадія”, — описує той час Український інститут національної пам’яті.

Зерно, відібране в українських селян, радянська влада відправляла в інші республіки СРСР та за кордон. Так, експорт зерна у 1929 році становив 2,6 млн ц., у 1930-му — 48,4 млн ц., у 1931-му — 51,8 млн ц., у 1932-му — 18,1 млн. ц, у 1933-му — 17,6 млн ц. Ці дані яскраво підтверджують штучність Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Чому визнання Голодомору 30-х — крок до поразки Росії зараз

Першими про Голодомор 1932-1933 років стали говорити українці в еміграції. У вересні 1933 року представник Уряду УНР в екзилі Олександр Шульгин звернувся до Асамблеї Ліги Націй з листом, аби привернути увагу світової спільноти до голоду в Україні. Європейські держави пропонували СРСР грошову та продовольчу допомогу для України, проте Москва категорично від неї відмовилася.

В Україні тему Голодомору-геноциду почали активно досліджувати історики лише після здобуття Незалежності. Тоді ж про неї почали говорити на вищому політичному рівні. У 2006 році парламент ухвалив Закон “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, в якому визнав Голодомор геноцидом українського народу. Станом на зараз Голодомор офіційно визнали геноцидом українського народу 32 держави та 33 штати США. І це свідчить — світ чудово розуміє, що таке Радянський Союз, і що таке сучасна Росія.

Радянська влада до останнього ретельно приховувала та заперечувала сам факт Голодомору в Україні. Зокрема, була офіційна заборона на фіксування реальної причини смерті від голоду на українських теренах. Традиції СРСР перейняла і російська влада, і не просто так — це було виваженим стратегічним рішенням. Як пояснює відомий історик Тімоті Снайдер, запереченням Голодомору-геноциду в Україні країна-терорист готувала підґрунтя для використання продовольства, як зброї вже в ХХІ столітті, у великій війні 2022-2023 років. Як бачимо, за сотню років не змінились ані методи, ані мотиви — геноцид українців досі лишається нездоровим фетишем кремлівських психопатів.