Шептицький, Самар та Златопіль

19 вересня Парламент ухвалив  перейменування 327 населених пунктів. За відповідне рішення проголосував 281 народний депутат. Йдеться про 10 міст, 56 селищ та 261 село, назви яких містили символіку російської імперської політики або не відповідали стандартам державної мови. Такого перейменування вимагав Закон “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”.

На Львівщині Червоноград перетворився на Шептицький. Новомосковськ на Дніпропетровщині став Самаром.  Первомайськ на Луганщині — Сокологірськом, а Первомайський на Харківщині — Златополем. Також на Харківщині з’явився  Берестин замість Краснограда. А на Черкащині зникло Ватутіне, натомість тепер місто носить назву Багачеве. 

Перейменувавння Верховній Раді вдалися не з першої спроби. 18 серпня нардепи провалили голосування через 5 спірних назв населених пунктів. Тож наступного дня довелося винести нову постанову уже без цих міст. Зокрема, не зійшлися обранці на питанні перейменування Южного на Одещині, що мав стати містом Порт-Анненталь, Южноукраїнськ та Первомайськ Миколаївської області — пропонувалося перейменування на Гард та Ольвіопіль, а Синельникове та Павлоград на Дніпропетровщині — на Ріднопілля та Матвіїв.

Дорога в десятки років

Декомунізація  почалася після здобуття Україною Незалежності. Тоді з навчальних програм прибрали вивчення основ комуністичної ідеології та історії комуністичної партії. На підприємствах й у військових частинах ліквідували “ленінські кімнати”. У Києві у вересні 1991 року з сьогоднішнього Майдану Незалежності прибрали “Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції”, який сягав вражаючих 18 метрів та вважався найвищим в Україні. В столиці також перейнували низку станцій метро. Проте тоді декомунізація носила несистемний характер та відбувалася неоднорідно. А пам’ятники Леніну та іншим партійним функціонерам прибирали здебільшого на Заході України.

Одним з перших кроків запровадження власне системної декомунізації на законодавчому рівні став Указ Президента Віктора Ющенка 2007 року “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні”. Документ офіційно започаткував демонтаж пам’ятників комуністам, причетним до організації голодоморів та політичних репресій. Однак цей процес завершився із обранням на пост Віктора Януковича. 

Стихійний “ленінопад”, що почався із повалення пам’ятника Леніну в Києві під час Революції гідності 8 грудня 2013 року, дав новий поштовх декомунізації в Україні. Вже за рік ця ініціатива охопила практично всю країну, а монументи Іллічу демонтували в усіх обласних центрах, окрім Запоріжжя. Процес декомунізації унормували лише 9 квітня 2015 року, коли Верховна Рада ухвалила низку відповідних законів. 

Станом на минулий рік вдалося перейменувати близько тисячі населених пунктів та 26 районів, майже 52 тисячі інших топонімів, 75 закладів освіти, 33 залізничні об’єкти, 2 морські порти, демонтовано близько 2,5 тисяч пам’ятників і пам’ятних знаків, які містили пропаганду тоталітарного режиму.

А вже після початку повномасштабного вторгнення —  21 березня 2023 року — у Парламенті проголосували за законопроєкт “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”. Через місяць його підписав Володимир Зеленський.

Спротив на курйози

Процес декомунізації та деколонізації не всюди проходить гладко. А подекуди небажання людей миритися із новими (часто навіть історично виправданими) назвами чи прощатися із звичними монументами призводить до курйозних ситуацій. Одна із найбільш пам’ятних трапилася у Комсомольську Полтавської області. Тамтешня міськрада, щоб запобігти перейменуванню міста, запропонувала вважати його назву абревіатурою, яку слід розшифровувати так: “Колектив Молодих Соціально Мотивованих Людей — Справжніх Козаків”. Щоправда, це не спрацювало та Комсомольськ таки перейменували на Горішні Плавні.

А в селі Котлярка на Житомирщині Леніна вирішили не зносити, а переробити на пам’ятник Тарасу Шевченку. Скульптуру “переосмислив” місцевий художник Володимир Герасимчук, який замінив кепку “вождя” на “Кобзар”, а піджак перетворив на пальто. І хоч формально умови закону були виконані, оновлений монумент сподобався не всім, адже залишався схожим на Леніна, який відростив довгі вуса.  

Спинятись не можна

Іноді лунають сумніви: чи варто займатися перейменуванням вулиць та міст, коли Росія фізично знищує нашу країну. І чи не розумніше відкласти цей процес на час після Перемоги. Втім, очищення України від російських та радянських назв — є також частиною боротьби. Адже ці назви потрапляють в офіційні документи, культурний простір і побутовий вжиток. Недаремно зміна топонімів — одна з найперших речей, яку роблять російські загарбники після окупації українських земель. Тож повернення власних назв та імен допоможуть українцям краще усвідомлювати себе, більше дізнаватися про українських діячів, чиї імена носять вулиці чи населені пункти. Берегти пам’ять про тих, кого Росія століттями намагалася знищити.

Разом із Європою

Червоний мак як міжнародний символ Перемоги з’явився в Україні ще у 2014 році. Його квіти, що нагадують кривавий слід від кулі, замінили георгіївську стрічку, яка стала ознакою сепаратизму й російської агресії проти нашої держави. Це – міжнародний символ пам’яті жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів. Вперше його використали для вшанування пам’яті американських солдатів, які загинули у Першій світовій війні. А  сьогодні з цим символом вшановують полеглих у Другій світовій війні у більшості країн Західної Європи, особливо у Великій Британії, а також США, Канаді та Австралії.

З 2015 року, після того, як Президент Петро Порошенко підписав закон «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», Україна почала відзначати кінець Другої світової війни в один день із США та країнами Західної Європи – 8 травня. Саме цього дня 1945 року Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» військ нацистської Німеччини. Тож замість радянського Дня Перемоги у нас з’явилися День пам’яті та примирення (8 травня) і День перемоги над нацистською Німеччиною (9 травня).

«Свято це є і буде, але ми більше не станемо відзначати його за московським сценарієм», – запевнив Президент Петро Порошенко, відкидаючи чутки про можливе скасування свята 9 травня.

За словами істориків, радянський День Перемоги надто політизований, і сьогодні використовується проросійськими силами для провокацій проти українців. Крім того, участь українців у Другій світовій війні не обмежується лише Радянським Союзом. Згідно з архівними даними, тисячі етнічних українців воювали у складі польських, чехословацьких, французьких, британських, американських і канадських підрозділів.

Наразі Український інститут національної пам’яті висловив ініціативу щодо перенесення вихідного дня із 9 на 8 травня. Однак поки що ця пропозиція не отримала підтримки в уряді.

У 2015 році Петро Порошенко підписав також інші «декомунізаційні» закони, у яких було засуджено комуністичний режим та заборонено його символіку. Поза законом опинилася Комуністична партія і все, що з нею пов’язане. Крім того, були відкриті архіви колишнього КДБ і реабілітована пам’ять про воїнів УПА, яких визнали борцями за незалежність України. Також закони зобов’язали демонтувати пам’ятники тоталітарного режиму та перейменувати всі об’єкти, які містять у назві елементи комуністичної символіки.

Нові державні свята

Декомунізація спричинила появу нових і переформатування старих свят. Для прикладу, в нашому календарі з’явилося святкове 14 жовтня – День захисника України, що не має нічого спільного із радянським чи російським святом.

Також змінився підхід до святкування 1 травня, яке перетворилося з Міжнародного дня солідарності трудящих на День праці, а додатковий вихідний 2 травня було скасовано. Досі, однак, точаться дискусії щодо того, чи варто залишати, чи скасовувати 8 березня – Міжнародний жіночий день.

«За останні чотири роки у нас з’явилося значно більше інших дат, які треба робити не просто вихідними, а датами реального вшанування і святкування. Це дати героїв, дати добровольців, дати загибелі солдатів під Іловайськом, Дня свободи, 14 жовтня − День захисників Вітчизни. Це ті нові дати, які увійшли з нашою історією», – вважає Міністр культури Євген Нищук.

Зокрема, День українського добровольця відзначають 14 березня, День Гідності та Свободи – 21 листопада. На 21 листопада було перенесено професійне свято українських десантників, які, крім старої дати, позбулися також старої назви (Високомобільні десантні війська Збройних сил України) і форми. Крім того, 4 липня тепер є Днем національної поліції України, а 30 квітня – Днем прикордонника.

Перейменовані міста і села

За даними Українського інституту національної пам’яті, декомунізація в Україні майже завершилася. За три роки було перейменовано близько тисячі населених пунктів. Багатьом містам повернули їхні історичні назви, інші – отримали цілком нові, пов’язані з історією чи природою краю. Наприклад, місто Дніпропетровськ стало Дніпром, а Дніпропетровську область низка народних депутатів наразі пропонує перейменувати у Січеславську. Гучний розголос у ЗМІ здобуло перейменування міста Комсомольськ у Горішні Плавні.

Нові імена отримали 25 районів і понад 50 тисяч вулиць, провулків та площ. Вулиця Леніна, що колись була в кожному населеному пункті, у багатьох містах стала Соборною. Частина вулиць і площ була перейменована на честь національних і нових місцевих героїв, зокрема, учасників Революції гідності і війни на Донбасі тощо.

«Йдеться не лише про тих героїв, які зображені на грошах чи у підручниках, а про тих, хто найбільше доклався у розбудову регіону. Наприклад, в одному районі Миколаївської області головну вулицю назвали на честь жінки-лікаря. Це завідувач акушерським відділенням районної лікарні, яка, по суті, усіх мешканців району прийняла у свої руки», – розповів історик Кирило Галушко.

Завдяки декомунізації в Україні демонтували майже всі пам’ятники Леніну. Загалом – близько 2,5 тисяч пам’ятників вождям тоталітарного режиму. За словами директор Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, йдеться, звісно, лише про зареєстровані об’єкти. Можливо, десь у віддаленому селі чи на якомусь старому заводі комуністичні пам’ятники ще лишилися. Втім, в Інституті національної пам’яті обіцяють одразу відреагувати, якщо місцеві жителі  повідомлять про тоталітарні пам’ятки.

Історики наголошують, що декомунізація – це не просто заміна табличок на будинках і нові назви на карті, це – довгий і складний процес творення національної пам’яті та ідентичності, без чого майбутнє нашої держави неможливе.