У середині червня Міністерство охорони здоров’я схвилювало українців новиною: незабаром у країні може з’явитися професійне ліцензування лікарів. Нова система має прийти на зміну звичним атестаційним циклам і підвищити довіру до лікарів. Що безпосередньо передбачає ліцензування і як воно вплине на працівників медичної галузі та їхніх пацієнтів, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.
Навіщо потрібне ліцензування?
На сьогодні в Україні діє система атестації лікарів, яку потрібно проходити кожні 5 років. Атестація буває двох видів: на присвоєння і підтвердження кваліфікаційної категорії. За даними Автоматизованої бази даних Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), рівень проходження лікарями атестації достатньо високий і складає 90-91%. Але чи впливають такі статистичні успіхи на якість медичної допомоги, залишається питанням.
У МОЗ визнають, що чинна атестація є радше формальністю, аніж реальною перевіркою кваліфікації лікарів. За словами в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, система атестації підтверджує стаж, але не професіоналізм роботи лікарів. Крім того, вона знімає з лікаря персональну відповідальність перед пацієнтом за якість наданих медичних послуг. У разі некомпетентності лікаря рішення щодо його притягнення до відповідальності приймають «свої», наприклад, головний лікар.
Тож міністерство пропонує замість атестації запровадити систему ліцензування. Свої пропозиції МОЗ оприлюднив на сайті (http://moz.gov.ua) і запропонував публічно обговорити.
До чого готуватись лікарям?
Відповідно до Концепції ліцензування, перехідний період триватиме 5 років – з 2020 до 2024-го. За цей час всі лікарі-практики повинні будуть скласти спеціальний іспит. У МОЗ обіцяють, що складність буде на рівні завдань інтернатури. Також нова модель вимагатиме безперервного професійного розвитку лікаря. Йдеться про участь у освітніх заходах (семінарах, тренінгах, конференціях), за що лікар отримуватиме відповідні бали. Мінімальну кількість балів для отримання ліцензії визначатиме МОЗ.
Лікар зможе самостійно обирати, де вчитися і які курси відвідувати. У підсумку на видачу ліцензії буде впливати освітнє портфоліо лікаря та історія його медичної практики. Україна визнаватиме ліцензії країн-членів ЄС, США, Канади, Японії та Ізраїлю. Тож іноземні лікарі зможуть працювати у країні без жодних бюрократичних проблем.
Вітчизняні лікарі повинні будуть підтверджувати ліцензію що три роки. У випадку недбалості чи суттєвих лікарських помилок дозвіл на практику може бути призупинений або анульований.
«Кожен лікар отримає індивідуальну ліцензію, що підтверджуватиме його професійний рівень. Він самостійно плануватиме свій професійний розвиток та нестиме персональну відповідальність за свої дії. Колективна безвідповідальність та непрофесіоналізм мають піти в минуле», – зауважує глава Офісу ефективного регулювання Олексій Гончарук.
Контролюватиме процес видачі та анулювання ліцензій спеціальна Ліцензійна рада з 30 лікарів. Проте, на думку заступника голови правління Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) Костянтина Надутого, є запитання до персонального складу та функцій Ліцензійної ради.
«Зараз в атестаційних комісіях хоча б декоративно представлені представники професійних асоціацій. Водночас МОЗ пропонує, що самостійно відбере, якими будуть вищі арбітри у вирішенні питання надання лікарю права практикувати», – ділиться своїми сумнівами експерт.
У МОЗ підкреслюють, що це не фінальна версія документу, й автори готові дискутувати. Зокрема, до складу ради будуть залучати іноземних експертів, а незалежність Ліцензійної ради регулюватиметься окремим законом, а не наказами міністерства.
Зміни у системі освіти
Поява ліцензування в Україні передбачає не тільки перехідний період для лікарів, які вже працюють, а й новий підхід до навчання молодих спеціалістів. Так, з минулого року вступити у медичний університет стало складніше. Зокрема, для вступу на медичні спеціальності вимагається не менше 150 балів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Абітурієнти із вищими балами можуть обирати серед бажаних медичних закладів, вступники із нижчими балами отримують місця за залишковим принципом.
«Якщо людина не освічена, не вмотивована, не хоче бути кращим спеціалістом, вона не буде вчитися і не стане хорошим лікарем. 150 – для нас це питання життя і смерті. Жодних компромісів не може бути», – розповідає заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський.
Крім того, з 2019 року студенти-медики, які здобувають ступінь магістра, почнуть здавати Єдиний державний кваліфікаційний іспит. Він складатиметься з чотирьох компонентів: тести, практичний клінічний іспит, міжнародний іспит з основ медицини, іспит з англійської мови професійного спрямування.
Першими, хто складатиме ліцензійний іспит, стануть студенти, які вступили у магістратуру у 2016 році. Для отримання ліцензії випускники інтернатури повинні будуть пройти через лікарську резидентуру, тобто післядипломну лікарняну підготовку.
Успіх системи ліцензування в Україні наразі залежить від багатьох учасників процесу: законотворців, керівників системи охорони здоров’я та від самих лікарів. Зараз концепція ліцензування перебуває на етапі публічного обговорення. Восени МОЗ планує подати на розгляд Верховної Ради відповідний законопроект, і, якщо усі суперечливі моменти будуть погоджені, українська медицина увійде у новий етап свого реформування.
Варто зазначити, що у розвинених країнах ліцензування лікарів уже довело свою користь. Така система працює у США, Франції, Німеччині, Польщі, і це далеко не повний перелік країн, де професія лікаря вважається однією з найбільш престижних та оплачуваних. Аби стати ліцензованим лікарем за кордоном, місцеві спеціалісти навчаються майже 10 років і проходять через низку складних іспитів. Натомість потім ні в кого не виникає сумнівів щодо кваліфікації та високого класу медичної допомоги.
