У серпні минулого року Кабмін ухвалив стратегію з деінституалізації, тобто реформування інтернатів і дитбудинків, за якою до 2026 року ці установи у звичному нам розумінні мають зникнути. Перший етап реформи вже набирає обертів: з 1 червня Міністерство соцполітики розпочало відбір кандидатів у тренери-консультанти, які вирушать у регіони, щоб допомогти змінити систему. Якими стануть дитячі спецзаклади, проаналізували експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Система, що калічить

За останніми даними Уповноваженого Президента з прав дитини Миколи Кулеби, в Україні нараховується 751 інтернатний заклад різного підпорядкування. Серед них загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки, де проживають діти-сироти, а також центри соціально-психологічної реабілітації дітей. Із 106 700 їхніх вихованців лише 8 174 – сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, решта – мають родичів або хоча б одного з батьків і потрапили до інтернату через вади розвитку, інвалідність або соціальні проблеми, з якими стикнулася їхня сім’я, наприклад, бідність.

«Найгірше, що відбувалося зі мною в інтернаті, – це відчуття, що я сам і нікому не потрібен, – згадує своє дитинство засновник IT-компанії, член Національної дитячої ради при Уповноваженому Президента України з прав дитини Євген Моісеєв. – Ходив красти метал, тому що ми постійно були голодними. На третьому курсі я вже був у розшуку в п’яти містах. У дев’ятнадцять мене посадили».

За статистикою, лише 10% вихованців інтернатних закладів вливаються в суспільство і ведуть нормальний спосіб життя. Інші проходять крізь в’язниці, проституцію, алкогольну та наркотичну залежність, жебракування і нерідко вдаються до спроб самогубства. Аби змінити сумну статистику і дати дітям надію на краще життя, в Україні стартувала так звана «інтернатна реформа».

Головне – жити у родині

Нерідко батьки віддають своїх дітей до інтернатних установ, тому що розглядають це як єдину можливість забезпечити їм догляд, харчування та проживання у належних умовах. Одна із цілей реформи – допомога таким родинам, які опинились у скрутному становищі. Адже важливо, щоб дитина залишалася у сімейному середовищі, а її потреби можна було задовольнити на рівні громади.

«Ми сьогодні хочемо, щоб кожна громада була відповідальною. Ми не маємо права позбавляти людину батьківських прав, якщо держава не надала цій родині допомогу. Суть реформування в тому, щоб підтримати сім’ю, надати потрібну послугу, а якщо це не допомагає, то надати дитині статус і якомога раніше дати їй можливість жити в прийомній сім’ї», – пояснює Микола Кулеба.

Тим небагатьом, хто залишиться у дитбудинках, міністерство обіцяє створити комфортні і максимально наближені до сімейних умови. Наприклад, створивши малі групові будиночки, де один педагог опікується 2-3 вихованцями і де вони мають змогу відвідувати звичайну школу. Ще одним способом є влаштування дітей до прийомних родин, які можуть взяти на виховання від одного до чотирьох дітей. Або ж до патронатних сімей, тобто таких, де один із батьків на професійній договірній основі виконує обов’язки вихователя. Також будуть створюватись дитячі будинки сімейного типу, які передбачають виховання у родині не менш як 5 дітей, позбавлених батьківського піклування.

У  результаті до 2026 року інтернатні заклади, у яких проживає більше ніж 15 дітей, повинні зникнути. Більшість таких установ повинні стати закладами суто денного перебування.

План трансформації

Попри побоювання скептиків, реформа не передбачає раптового закриття інтернатів. Їхню кількість планують зменшувати дуже повільно – лише на 10% щороку, а спеціальних шкіл-інтернатів на 5%, починаючи з 2019 року.

Наразі в Україні триває перший етап реформи, на якому місцевим органам самоврядування потрібно проаналізувати наявну систему дитячих спецзакладів, кількість вихованців у них і розробити регіональні плани реформування. За словами директора Представництва міжнародної БО «Надія і житло для дітей» Галини Постолюк, для кожної громади розроблятиметься індивідуальне рішення. Наприклад, якщо в регіоні існує інтернат для дітей з інвалідністю, то громаді потрібно відкрити додаткові інклюзивні класи і забезпечити населений пункт шкільними автобусами для перевезення таких школярів.

«Інтернати для дітей з особливими потребами не будуть скасовані, поки інклюзія не стане якісною та доступною. Ми маємо забезпечити певний рівень для навчання цих дітей, і батьки мають право пересвідчитися, чи створено потрібні для їхньої дитини умови. Окремо хочу додати, що досвід передових країн свідчить, що присутність у класі дітей з особливими потребами оздоровлює моральний клімат у класі», – пояснила міністр освіти Лілія Гриневич.

Центри соціальної підтримки

На зміну дитячим будинкам повинні прийти Центри соціальної підтримки для дітей та сімей із широким спектром сімейно орієнтованих послуг. На базі таких центрів працюватимуть малі групові будиночки та соціальні квартири, які збудують за рахунок державного бюджету України. Це передбачено законом про захист прав дітей-сиріт, який у січні підписав Президент України Петро Порошенко.

У центрах соціальної підтримки діятимуть відділення термінового влаштування дітей, де перебуватимуть знайдені, підкинуті, вилучені дітлахи та підлітки віком до 18 років.  Протягом 3-9 місяців соціальні працівники мають повернути їх до родин (якщо це можливо і не загрожує дитині) або влаштувати до прийомних чи патронатних сімей, дитячих будинків сімейного типу або малих групових будинків.

У центрах соцпідтримки також працюватиме відділення для батьків із дітьми та вагітних, які опинилися у скрутних життєвих обставинах і мають намір відмовитися від малечі. Вони зможуть проживати у центрі протягом року, а тим часом соціальні служби допомагатимуть їм вирішити проблеми з житлом і працевлаштуванням. На базі центру також відкриють відділення екстреної допомоги родинам та відділення денного перебування сімей із дітьми з інвалідністю та вадами розвитку. З такою малечою працюватимуть реабілітологи і спеціальні педагоги, а батьків навчатимуть правильного догляду.

«В Україні вже діє два такі центри – в Дніпропетровській та Київській областях, нам треба просто перейняти досвід. В Дніпровському центрі, до речі, майже вся команда – це колишні працівники інтернату, які пройшли перекваліфікацію», – зазначає експерт з деінституалізації на Львівщині Валентина Ведровська.

За прогнозами Миколи Кулеби, завдяки грошовій допомозі та роботі з незабезпеченими родинами реформа дозволить зменшити кількість дітей, які перебувають у державних установах опіки і виховання, втричі. А значить сотні тисяч дітлахів отримають шанс на щасливу долю та нове життя у родині.