Українські мільйонери завжди були друзями митців і письменників. Тарас Шевченко із вдячністю згадував свого благодійника Платона Терещенка, а Антон Чехов із захопленням писав про відомого сумського землевласника і цукрозаводчика Івана Харитоненка. За словами письменника, Харитоненко був непересічною особистістю – із надзвичайним діловим чуттям й організаторським хистом. Виходець із низів, без професійної освіти, він став однією з чільних постатей свого часу.
«Харитоненко і син»
Іван Харитоненко заробив своє багатство наполегливою працею. Як син селянина-чумака, він міг продовжити справу свого батька або спробувати досягти чогось більшого, використовуючи свій природний хист підприємця. Він обрав останнє і почав скуповувати цукровий буряк для петербурзького купця Єлисеєва. Але згодом вліз у страшенні борги: орендований ним цукровий завод згорів зі всією продукцією і виявився незастрахованим. На щастя, стати знову на ноги допомогли ділові партнери.
Справжньою удачею для майбутнього цукрового магната стала селянська реформа 1861 року, що звільнила селян із кріпацтва. Поміщики, втративши дармову робочу силу, почали масово продавати свої землі. Скориставшись вільним обігом землі, Харитоненко почав скуповувати їхні десятини та вирощувати цукровий буряк. Водночас він почав будувати заводи для переробки. У 1867 році Харитоненко спорудив у Сумах Павловський рафінадний завод – один із п’ятірки найбільших в Україні на той час. Загалом він побудував близько 30 підприємств у різних містах Харківської та Курської губерній. Як зазначають історики, більшість заводів регіону після реформи перейшли до рук Івана Харитоненка і родини Терещенків.
У 1860-х роках підприємець заснував торговий дім «Харитоненко і син». Головна контора компанії була у Сумах, а інші – у Харкові, Москві, Томську, Владивостоку та інших містах. Всього торговий дім налічував 279 контор і поставляв цукор, окрім внутрішнього ринку, до Австро-Угорщини, Туреччини, Китаю, Ірану, Фінляндії та Німеччини. За архівними даними, лише за шість років після заснування компанії виробництво цукру у Сумах зросло у 20 разів. А 1874 року торговий оборот компанії перевищив 20 млн рублів сріблом.
Перший цукровий синдикат імперії
У 1887 році Іван Харитоненко ініціював створення першого в Російській імперії цукрового синдикату. Це була перша монополія, що об’єднувала майже 92% усіх цукрових підприємств на теренах тодішньої імперії. Всього – 203 заводи. Страховий капітал підприємств складав 1 млн рублів. Харитоненко був одним із головних членів синдикату.
Цукрова продукція торгового дому Харитоненка була високої якості й отримувала заслужені нагороди на батьківщині і за кордоном. Серед них – медаль першого класу на Всесвітній виставці у Філадельфії 1876 р., золота медаль на Всесвітній виставці в Парижі 1878 р. та Антверпені 1885 р. Крім того, за свою працю він отримав дворянський титул.
Як свідчать історики, Харитоненко мав також 11 маєтків та економій у Сумській, Чернігівській і Харківській губерніях. За одними даними, на 1891 рік він володів 40 тис. десятин землі, за іншими – у його власності було майже 100 тис. десятин. При цьому у деяких економіях працювали селекційні лабораторії, а насіння буряка закуповувалося у Німеччині та Франції.
Особливою гордістю Харитоненка були також лісові господарства, де існували ліосорозсадники і вирощувалися цінні породи дерев.
Робота як мистецтво
Іван Харитоненко зумів стати одним із найуспішніших промисловців кінця ХІХ ст. завдяки своєму таланту підприємця, а також сміливості братися за щось нове. Не останню роль, звісно, зіграли й сприятливі умови – селянська реформа із можливістю вільно купувати землю і зручні кредити. На своїх заводах Харитоненко використовував передові технології того часу: водотрубні парові котли, підвісні канатні дороги, плівкові апарати Кестнера, безперервні дефекатори і сатуратори тощо. А сам підприємець у 56 років почав вивчати французьку мову і, як зазначають історики, чудово нею потім розмовляв.
«Іван Герасимович пристрасно любив свою комерційну діяльність, але не своєкорислива спрага надбання і збагачення була душею його підприємств і праці. Він любив промисловість, як вчений любить свою науку, як художник любить своє мистецтво, тому всі його великі заклади носять на собі печатку не тільки відповідного меті благоустрою, а й краси та витонченості», – відгукувався про нього архієпископ Харківський Амвросій.
І справді, Іван Харитоненко, який у 1867-1873 рр. був міським головою Сум, зробив чимало для освітнього і культурного розвитку свого міста. На кошти його родини було засновано кадецький корпус, дитячу лікарню і притулок, придбано будинок для окружного суду, побудовано Свято-Троїцький собор і споруджено залізобетонний міст через Сумку. Також завдяки його щедрій участі було відкрито жіночу гімназію та церкву у рідному селі Нижня Сироватка. Більше того, Харитоненко дав гроші на спорудження гуртожитку для студентів Харківського університету і навіть пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві. Навряд чи хтось зможе точно порахувати, скільки було витрачено на благодійність, але з певністю можна сказати одне: Іван Харитоненко був шанованим промисловцем і громадянином.
