Російська агресія на Донбасі та анексія Криму примусили більшість українців переглянути погляди на позаблоковий статус України, а пошук сильних союзників став для держави одним із головних завдань. Під час зустрічі 20 червня Президент України Петро Порошенко та Президент США Дональд Трамп домовилися про поглиблення співпраці в оборонній сфері, тож поставки американської зброї для ЗСУ можуть стати реальністю. А за два тижні до цього, 8 червня, Верховна Рада ухвалила закон, яким визначила членство в НАТО пріоритетним напрямком зовнішньої політики. Що чекає Україну у разі вступу до Північноатлантичного альянсу? Експерти й досі дискутують про переваги та недоліки такого кроку. Центр громадського моніторингу та контролю зібрав найвагоміші аргументи «за» і «проти».
Перспективи розширення блоку
Сьогодні НАТО об’єднує 29 країн. Попри пропагандистську риторику Кремля про активне розширення блоку, цей процес відбувається дуже повільно. За останні тринадцять років до лав союзу приєдналися лише 3 учасники, серед яких Албанія та Хорватія, а в червні цього року – і Чорногорія. До речі, вступ останньої відбувся за неоднозначної суспільної думки. У кількох містах відбулися протестні акції. Наразі правоохоронці Чорногорії говорять про російський слід в організації мітингів.
Серед громадян України також немає єдиної точки зору щодо вступу до Альянсу. Але відомий факт, що прихильність до нього за останні 4-5 років зросла у геометричній прогресії. Наразі ідею членства в НАТО підтримують 55,9% українців. Такий результат показало спільне опитування, проведене у березні 2017 року чотирма провідними соціологічними центрами (Центр ім. Разумкова, КМІС, Рейтинг, СОЦІС). За даними інших досліджень, цей показник коливається від 44,1% до 71,5%. Тоді як у 2012 році він складав не більше 15% (за інформацією фонду «Демократичні ініціативи»). Але як неодноразово наголошував глава держави Петро Порошенко, питання вступу до НАТО вирішуватиметься на всеукраїнському рівні.
«Як президент, я прислухаюся до думки мого народу і буду проводити референдум з питання про вступ в НАТО. І якщо українці проголосують за, я зроблю все можливе, щоб досягти членства в Північноатлантичному альянсі», – заявив Президент. Ще у 2015 році Петро Порошенко прогнозував, що Україні знадобиться щонайменше 6-7 років, щоб провести всі необхідні реформи і претендувати на місце в організації.
Занадто дорого для України?
Серед головних аргументів «проти» експерти називають високу вартість членства: це внески, які повинна сплачувати кожна держава, й умова витрачати на власну армію щонайменше 2% ВВП щорічно. На 2017 рік НАТО сформувало три бюджети: цивільний обсягом 234 млн євро, військовий на 1,29 млрд євро та програму інвестицій на 655 млн євро. Наповнюють ці бюджети країни-учасниці Альянсу. Втім, сума щорічних внесків вираховується індивідуально для кожної держави, відповідно до ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Зазвичай, це приблизно 0,5% ВВП.
За словами міністра оборони Чорногорії Предрага Бошковича, щорічний внесок його країни складатиме лише 450 тис євро. А це означає, що членство в блоці кожному чорногорцю коштуватиме 0,72 євро на рік.
Умова фінансувати власну військову галузь на рівні 2% ВВП, яку висуває НАТО членам союзу, має переважно рекомендаційний характер. За даними звіту альянсу за 2016 рік, лише 5 країн дотримується цього принципу: США (3,61 % ВВП), Греція (2,36% ВВП), Естонія (2,18% ВВП), Велика Британія (2,17% ВВП) і Польща (2,01% ВВП).
За даними Міністерства оборони України, у 2015 році в державному бюджеті на потреби Збройних сил було закладено 2,31 % ВВП, у 2016 році – 2,46% ВВП. Тож для України такі витрати стали вже звичними і продиктовані необхідністю захищати територіальну цілісність.
Болючі реформи
Ще один аргумент противників вступу України до НАТО – радянська система Генерального штабу, без реформи якої наші військовики не зможуть ефективно та швидко узгоджувати спільні дії та операції з натівським командуванням.
«У нас фактично існує подвійне керівництво в Збройних силах, тому що не зовсім навіть зрозуміло, чи начальник генштабу є головною фігурою, чи міністр оборони», – зауважив військовий експерт Валентин Бадрак.
Реорганізація передбачає перехід на J-структуру управління, яка прийнята в Європі та США. Це означає скорочення кількості управлінь та відділів Генштабу, тож існує ризик, що офіцери, які там працюють, залишаться без роботи. Планується розформувати щонайменше 11 структурних підрозділів, переформувати один, розширити функції чотирьох і створити три нових відділи. Цей процес розпочався у 2016 році. Головний ризик, що реформування відбувається під час війни на Сході, коли кожна помилка чи затримка у прийнятті рішень може дуже дорого коштувати нашим армійцям. Втім, на думку міністра оборони України Степана Полторака, це єдина можливість нарешті оптимізувати роботу Генштабу та зробити його сучасним та дієвим, що дозволить ефективніше виконувати і задачі АТО.
«Реформувати Збройні сили під час бойових дій важко, такого досвіду немає ні у кого, але у мене немає жодного сумніву, що нам все вдасться», – зазначив міністр.
АТО або НАТО?
Водночас прихильники Північноатлантичного курсу України вважають, що членство в НАТО відкриває великі перспективи для нашої держави. Так, за словами голови Верховної Ради Андрія Парубія, це – подальша модернізація нашої армії, залучення іноземних інвестицій, запровадження сучасних європейських технологій, які підвищать обороноздатність ЗСУ і яких не має країна-агресор. Крім того, на його думку, це убезпечить Україну від зовнішнього втручання в майбутньому.
Як відомо, наразі наша країна вже розпочала активну роботу щодо зближення з Альянсом: військово-оборонна сфера має повністю перейти на стандарти блоку вже до 2020 року. Також ведеться активний обмін досвідом між українськими та натівськими військовими. За інформацією Міністерства оборони, лише за 2016 рік сили Нацгвардії та ЗСУ взяли участь в 14 міжнародних навчаннях з країнами-членами НАТО.
Наступним кроком у Північноатлантичному напрямку має стати завершення АТО та відновлення контролю над східними кордонами України. Адже основна умова для вступу до блоку – відсутність невирішених збройних конфліктів на території держави, що претендує на членство в організації.
«Потрібно зрозуміти, що мета розширення будь-якого військового чи військово-політичного союзу – це його посилення. НАТО не розширюватиметься, якщо поява нового члена означатиме потенційне послаблення Альянсу та ставитиме його в ситуацію конфлікту з іншими країнами», – пояснює аналітик Центру європейської політики в Брюсселі Іван Пауль.
Однак Альянс зацікавлений у приєднанні держави з сучасною і тренованою у боях армією з великим бюджетом на оборонно-промисловий комплекс та передовими військовими розробками. Відтак перспективи для України більш ніж оптимістичні.
«Україна є невід’ємною частиною євроатлантичної безпеки. Це визнали всі керівники НАТО. Сильна Україна, яка здатна себе захищати, зміцнить євроатлантичну безпеку. Тому прогресивний і сучасний сектор оборони й безпеки України є прямим інтересом НАТО», – підсумував Єгор Божок, в.о. Голови місії України при НАТО.
