За даними Всесвітнього економічного форуму, Україна посідає 10 місце серед країн із найбільшим рівнем охоплення населення вищою освітою. Проте ця обставина мало впливає на ринок праці. Адже існує велика прірва між кількістю випускників ВНЗ та реальними потребами у фахівцях. Які спеціалісти потрібні українській економіці та як забезпечити їхню підготовку, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.
Диплом і зарплатня: чи є зв'язок?
За підсумками цьогорічної вступної кампанії, найбільше заяв абітурієнти подали на спеціальності «Філологія» та «Право». Далі у рейтингу найпопулярніших ідуть «Менеджмент», «Середня освіта», «Комп'ютерні науки», «Економіка», «Медицина», «Інженерія програмного забезпечення», «Туризм» та «Психологія». Проте, як свідчить інформація Державної служби зайнятості (ДСЗ), лише 42% випускників потім працюють за отриманою спеціальністю.
Експерти пояснюють: справа в тому, що українська економіка потребує більше спеціалістів із професійно-технічною освітою, аніж академічною. На цьому неодноразово акцентував увагу і Президент Петро Порошенко: «Ми не можемо штампувати економістів та юристів, а потім, коли нам потрібні для розвитку виробництва інженери, хіміки, біологи, ми маємо високий дефіцит кваліфікованих кадрів».
За словами в.о. голови служби зайнятості Валерія Ярошенка, справді, найбільше безробітних, які перебувають на обліку, серед дипломованих юристів та економістів.
«Кого сьогодні потребує ринок праці? Отже, це електрозварювальники, слюсарі, токарі, пекарі, водії, столяри. Працівники сфери послуг: продавці, швеї, кухарі, офіціанти, охоронці, медсестри. Працівники сільського господарства також достатньо затребувані. Потрібні також інженери різних галузей, фармацевти, не вистачає сьогодні і вчителів у країні», – уточнює він.
Фахівці погоджуються, що ринок праці вимагає нових підходів до навчання спеціалістів. Освіта не встигає за вимогами роботодавців, випускникам вишів бракує практичних навичок, а українці досі живуть стереотипами щодо робітничих спеціальностей.
«Існують міфи, що на робітничих спеціальностях мало платять. Але зараз у сфері деяких робітничих професій платять більше, ніж можуть отримати спеціалісти з вищою освітою. До прикладу, у столиці токар шостого розряду може отримувати в місяць до 25 тисяч гривень», – розповідає заступник голови ДСЗ Сергій Кравченко.
Початок діалогу
Вирішувати проблему відірваності освіти від ринку праці потрібно одразу на кількох рівнях: налагоджувати діалог між навчальними закладами і роботодавцями, а також розвивати професійно-технічну освіту.
Перші кроки у цьому напрямку вже зроблені. Так, 19 вересня уряд затвердив Концепцію дуальної освіти, яка дасть змогу роботодавцям включитися у процес навчання. У МОН пояснюють, що така освіта повинна поєднати роботу і навчання, коли молодого спеціаліста навчальний заклад готує разом із підприємством. За задумом, 25-50% часу навчання студента проходить не за партою, а на робочому місці, а результати навчання оцінюються і роботодавцем, і закладом освіти. Крім того, роботодавець визначає потрібні спеціальності та замовляє їх ВНЗ.
«Навчальні заклади повинні мати пул підприємств, які готові не просто брати студентів на роботу. Їх потрібно навчати – організовувати на робочому місці навчальний процес. Суть дуальної освіти полягає в тому, що студент з якогось моменту частину навчання проводить на робочому місці. Це не практика, а саме навчання, яке студент проходить, працюючи. Це повноцінне виконання обов'язків, отримання заробітної плати і паралельне здобуття знань», – каже заступник міністра освіти Володимир Ковтунець.
Успіх такого підходу вже довели у Європі. Наприклад, компанія Siemens має домовленості із британським Університетом Лінкольна та румунським Трансильванським університетом. Корпорація розмістила свої штаб-квартири на базі університетських кампусів, що дає змогу пристосовувати студентів до реальних потреб виробництва, залучати експертів компанії до викладацької діяльності, організовувати спільну роботу.
В Україні співпраця підприємств із закладами освіти скоріш поодинока, але є і хороші приклади. Так, у квітні цього року Корпорація «Богдан Моторс» підписала угоду про співпрацю із Київським політехнічним інститутом ім. Ігоря Сікорського. Відповідно до домовленостей, студентів КПІ можуть залучати до виробничого процесу на підприємствах «Богдан». У свою чергу, представники університету допомагають корпорації організовувати науково-дослідні роботи та беруть участь у розробці нового транспорту.
Експерти зауважують, крім налагодження співпраці із бізнесом, навчальним закладам потрібно більше автономії. Аби вони могли самостійно враховувати запити роботодавців конкретного регіону, готуючи відповідну кількість спеціалістів на базі закладу.
Аби концепція дуальної освіти запрацювала, потрібен спеціальний закон про професійну освіту, розробкою якого зараз займаються у МОН. За словами міністра Лілії Гриневич, документ перебуває на фінальній стадії узгоджень і до кінця осені буде внесений до парламенту.
До втілення законодавчих змін у життя ще має пройти певний час, але у МОН зауважують, що ініціатива роботодавців залучати студентів до реального виробничого процесу завжди вітається.
