За останні кілька років Україна розпочала низку важливих реформ. Проте, за результатами соціологічного дослідження, проведеного компанією GfK Ukraine, обізнаність громадян щодо їхнього змісту дуже відрізняється. Найбільше українці знають про пенсійну реформу, найменше – про приватизацію. Лише 53% опитаних респондентів чули про плани щодо роздержавлення майна. Центр громадського моніторингу та контролю зібрав головні питання та відповіді щодо приватизації в Україні.
Навіщо Україні приватизація?
За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, зараз державі належить 3444 компанії із сумарними активами близько 1,7 трлн грн. Проте, за словами заступника міністра економічного розвитку і торгівлі Максима Нефьодова, проблема не тільки в тому, що більшість із них збиткові, а й у тому, що навіть прибуткові базуються на радянських активах, які не оновлювалися десятки років.
«Багато людей вважають, що це якийсь наш національний скарб, який у нас лежить у шухляді і, відповідно, може забезпечувати нам спокійну старість. Це не так. Навпаки, ці державні підприємства кожного року тягнуть із кишені платників податків десятки мільярдів гривень, які ми витрачаємо на компенсацію їхніх збитків, на покриття боргів і так далі», – зауважує заступник міністра.
Власне, через те, що держава не може бути ефективним власником, міністерство пропонує залишити за собою лише стратегічні підприємства, як-от «Укрзалізниця», «Укрпошта» і «Нафтогаз України». Відповідно до програми Кабміну, до 2020 року близько 900 підприємств повинні бути приватизовані, 359 передані у концесію, а 1255 підлягають ліквідації.
Що змінює нове приватизаційне законодавство?
18 січня Верховна Рада ухвалила новий закон про приватизацію держмайна. Відтепер приватизація буде регулюватися одним законом замість семи та матиме простішу процедуру. Насамперед закон спрощує класифікацію об’єктів продажу, поділяючи їх на великі і малі. Якщо вартість активів підприємства за останній рік перевищує 250 млн гривень – це великий об’єкт приватизації, якщо менше – це мала приватизація, до якої належатимуть кінотеатри, офіси, магазини та навіть гаражі. Замість шести процедур залишиться дві – аукціон і викуп. Великі підприємства продаватимуть під наглядом кваліфікованих радників, а малі – через електронну платформу ProZorro.
Один із ключових моментів нового законопроекту – це приватизація за англійським правом. До 1 січня 2021 року покупці об’єктів приватизації мають право укладати всі правові угоди в рамках права Англії та Уельсу. Перший заступник голови спеціальної комісії Верховної ради з питань приватизації Ігор Лапін зауважує, що відповідність англійському праву повинна забезпечити більшу прозорість приватизаційних процедур і захистити вкладені кошти інвесторів. Тим паче, що прив’язка до Лондонського права є типовою міжнародною практикою.
Важливо, що новий закон істотно обмежує участь в українській приватизації покупців із Росії. До торгів не будуть допущені компанії, 10% і більше акцій яких належить резиденту цієї держави. Також обмежено участь підприємств, 50% акцій яких належить офшорним компаніям.
Попри низку позитивних моментів в ухваленому депутатами законі є певні ризики. На думку експертів, найбільші побоювання викликає саме процес підготовки об’єктів до продажу, від прозорої інвентаризації до складання гідної стартової ціни. Залишається сподіватися, що новий інститут незалежних радників зможе підвищити прозорість цих процедур.
«Добре, що цей закон прийняли, але потрібно дуже чітко дивитися, як будуть проводитися конкурси Фонду державного майна, адже не завжди вони відкриті і прозорі. І найголовніше, якщо говорити про масову приватизацію, ми можемо виручити кошти тільки за однієї умови: якщо в Україні будуть гарантуватися права приватної власності і безумовне виконання законів», – ділиться своїми застереженнями директор Центру стратегічних комунікацій Валентин Войтков.
Яка користь від продажу держпідприємств?
За оцінками уряду, продаж державних підприємств за новим законодавством повинен принести українській економіці мільярди гривень. І якщо у 2017 році надходження до держбюджету від приватизації складали 3,4 млрд грн, то у 2018-му уряд планує отримати близько 22,5 млрд грн. Флагманом приватизації повинен стати Одеський припортовий завод. Тільки його продаж може забезпечити майже половину запланованої суми – 13 млрд грн. Ще велика частка прибутку залежить від приватизації «Центренерго», зокрема, Трипільської, Зміївської та Вуглегірської ТЕС. Крім того, Фонд державного майна вже затвердив перелік малих підприємств, що підлягають приватизації цього року.
«Майже 400 об’єктів, які можуть працювати і приносити дохід як новим ефективним власникам, так і державі, у вигляді робочих місць і податків», – зауважує виконувач обов’язків голови Фонду Віталій Трубаров.
Та попри бажання швидких результатів, експерти погоджуються, що приватизація скоріше направлена на довгострокову перспективу. Голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва Віктор Галасюк зауважує, що приватизація не повинна бути гонитвою за одноразовим надходженням до бюджету. Головне – робочі місця, інвестиції та податки, які здатні покращити економічне становище українців.
«У співпраці з інвесторами залишається непростий шлях не яскравих мегапроектів, а щоденних копітких реформ, спрямованих на покращення інвестиційного клімату», – погоджується економіст Оксана Бедратенко.
За рахунок приватизації уряд розраховує залучити інвестиції до енергетичного блоку, сільськогосподарських об’єктів та машинобудівного комплексу. І головне – нарешті змінити модель української економіки з сировинної на економіку доданої вартості.
«Приватизація важлива не тільки грошима, а й пошуком ефективного власника, який забезпечить зростання економіки, випуск конкурентної продукції, забезпечить зростання експорту, відновлення валютного балансу держави. Зростання прямих іноземних інвестицій потрібні нам, як повітря», – зауважив Президент України Петро Порошенко під час засідання Національної ради реформ.
Експерти сподіваються, що при участі міжнародних радників та належному контролі громадськості нова хвиля приватизації стане переломним моментом для української економіки.